Виступ Володимира Зеленського на саміті Ліги арабських держав у Джидді насправді став найбільшим сюрпризом під час його поїздок минулого тижня. Куди більшим, ніж його поява на G7 в Японії.
Те, що Зеленського запросили виступити на цей саміт, означає, що на рівні політичних еліт в регіон, де традиційно були сильними позиції Росії, приходить розуміння ймовірності її поразки у війні, зазначає ВВС Україна.
Роками Росія вкладала ресурси в просування своїх інтересів та престижу в арабському світі. Цьому слугувала і участь у війні в Сирії, яка мала довести силу російської зброї, і робота створених РФ пропагандистських медіа – таких як RT Arabic та Sputnik Arabic.
Все це накладалося на традиції негативного ставлення до США та Заходу загалом, які посилила війна в Іраку, а також конфлікти, які розгорнулися під час повстань Арабської весни, що здебільшого зазнала поразки. Чимало мешканців арабського світу не асоціюють слово демократія зі стабільністю та економічним добробутом, як свідчить нещодавнє опитування Arab Barometer.
Склалося ідеальне тло, яке дозволяло росіянами просувати тези про силу Росії і мудрість її лідера, а також маріонетковий характер України. Але повномасштабне вторгнення стало тією помилкою, яка власне і перекреслила роботу російських пропагандистів.
На 15-й місяць бойових дій ті люди, які ухвалюють рішення в арабському світі, вислуховують виступ Зеленського про “українську формулу миру” і проводять з ним зустрічі.
Причина – Росія за цей час показала світу, на що насправді, а не у відеопропаганді, здатна її армія та бюрократія. Імідж мудрого лідера, який вибудовували Путіну в цих країнах, з поширеними симпатіями до “сильної руки”, почав згасати. Зростає переконання, що Росія не зможе досягти поставлених цілей у війні, що зробить її прикладом “боввана на глиняних ногах”.
Це разючий контраст з виступом Сергія Лаврова на зустрічі постійних представників Ліги арабських держав у Єгипті в липні 2022 року, коли вислуховували насамперед російські побажання щодо світоустрою, а українського голосу не було чути взагалі.
Замість втрати суб’єктності України і домовленостей за її спиною, про які мріяло російське керівництво, за останній рік відбулося розширення діяльності української дипломатії на Близький Схід, Африку, Азію, Латинську Америку, які Москва вважала зручними для своєї пропаганди та дипломатії. До Києва розмовляти про мир їдуть спецпредставники Китаю та Бразилії, а Саудівська Аравія пропонує посередництво. Звісно, цього б не відбулося, якби не потужний опір ЗСУ.
“Кожен, хто додає страждань своїми новими агресіями, кожен, хто сіє ворожнечу, кожен, хто хоче старих часів загарбницьких імперій, які не зважали на волю незалежних націй, – кожен такий злочинець іде проти світу”, – заявив Зеленський у Джидді.
І тут порушується важливе питання – чи готові країни цих регіонів прийняти ту модель “багатополюсного світу”, яку пропонує Росія – її керівництво звело до поділу світу на зони впливу з регіональними лідерами на чолі, де права, незалежність менших за територією чи за обсягом ресурсів держав ігноруються, а у випадку спротиву на них йдуть війною.
Фактично російська політика більше відображає епоху колоніальних імперій, які ділили світ між собою наприкінці XIX сторіччя і врешті-решт зіштовхнулися. Чи це той новий багатополюсний світ, в якому більше чути голос різних держав, й про який, наприклад, мріють у Бразилії чи Південній Африці?
Російське вторгнення дозволяє Україні роз’яснювати десяткам середніх і малих держав, які не претендують на глобальне чи регіональне лідерство, що принаймні у російському випадку благі наміри побудови “багатополюсного світу” втілилися у завойовницькі війни.
Тож найкращий захисник їхніх інтересів – це система міжнародного права і статут ООН, які пропонує захищати Україна. Інакше, якщо під приводом побудови багатополюсного світу відбуватимуться завойовницькі війни, якщо не дати відсіч Росії, в програші будуть всі – не буде ані стабільності, ані розвитку.
