Дороги в Києві стали вільними. До картини, що була в лютому – березні 2022, ще далеко, але прогрес очевидний. Як мінімум кудись зникли машини з “гупающєй музикой і ричащімі спортівнимі глушитєлями”.
Виходить, для того щоб хоч так, тишею, поважати військових, які калічаться і помирають за 600–700 кілометрів від Києва, обов’язково потрібно мати власну загрозу. Вона має висіти над головою.
Невідомо, чи принесе роздача повісток очікуваний владою результат від плану, але непрямий вже є.
З одного боку, нічого нового – чистий тваринний інстинкт. З іншого, чи тоді так сильно ми відрізняємось від тих, з ким воюємо?
Відрізняємось, звичайно.
Тим, що в нас немає інших варіантів, як воювати. Інакше нас / країни не буде.
Тим, що чоловіки-командири плачуть за своїми загиблими підлеглими. Так, щоб ніхто не бачив. Або майже ніхто.
Тим, що вчорашні жінки-вихователі танців для дітей стають командирами штурмових груп і йдуть витягувати з “нуля” своїх підлеглих 300-х, які важать вдвічі більше за них.
Тим, що, стоячи на залізничному переїзді в прифронтовому місті, незнайомий військовий може підійти до твоєї машини і пригостити цукерками.
Тим, що діти по пів року збирають гроші на свої бажання, а потім приносять “копілку” зі словами: “Це на військових. А що ти їм купиш?”.
Коротше, багато відмінностей. Але чому, чорт забирай, у меншості?!
Всесвіт точно знає відповідь на це запитання. В історії було багато таких прикладів. Але якщо ми хочемо увійти в історію, а не вляпатись в неї, потрібно щось зробити.
Ви працюєте на розвозці продуктів? У вас точно в кінці дня є так званий “бій” – неліквідні (пошкоджені) від транспортування продукти. Завезіть їх на найближчий блокпост.
Ви працюєте за комп’ютером? Ваші знання дуже потрібні тим, хто ще вчора сидів за трактором, а сьогодні в нього в руках автомат, і він не знає як подати власні документи для оформлення УБД.
Ви професійний водій? Не проїжджайте повз максимально брудну машину на трасі з піднятим капотом. Її водій – майже напевне військовий, який часто уявлення не має, чому зламалось те, на чому він їхав. Візьміть його на шнурок хоча б до найближчої заправки.
Ви чиновник / бізнесмен? Станьте на забезпечення потреб якоїсь бригади. Можна не заради них. Заради збереження того матеріального, що ви надбали. Інакше його може поглинути “война і мір”. А може, заради власного его. Раптом, у відповідь на ваші внески, колись вулиця з вашого міста отримає ваше прізвище.
Дякую всім, хто не забуває, що війна йде, і роблять, що можуть.
****
Дівчата Антоніна Коваленко та Катя Кошель роблять окопні свічки. В кого є бажання, підтримайте, будь ласка, їхню справу. Можна просто добрим словом.
Номери карток:
5457 0825 0346 0268
5168 7451 1929 0028
Окрема подяка Лілі Кіосевій. У неї на сторінці мільйон проєктів для допомоги ЗСУ. Можливо, ви знайдете серед них той, який захочете підтримати.
Дмитро Рясний, волонтер, журналіст УП
