В Українській Православній Церкві не заборонено приходити жінкам до храму в штанах.
Як розповіли в ПЦУ, важливим є не те, в якому одязі людина приходить до храму, а головне – з якими бажаннями та духовними потребами.
Як вважають в ПЦУ, в інших Православних Церквах світу (окрім МП, очевидно) подібних правил, які би забороняли зараз жіноцтву в штанах приходити до храмів, також не існує.
“Звідки ж взявся цей міф стосовно жінок у брюках? Від фарисейської закваски і неправильного тлумачення (чи незнання) Писання. Найчастіше в контексті такої «заборони» посилаються на рядки зі Старого Завіту: «На жінці не повинно бути чоловічого одягу, і чоловік не повинен вдягатися в жіноче вбрання, бо мерзенний перед Господом Богом твоїм усякий, що робить це» (Втор. 22: 5). Але чи про жіночі брюки йшлося у тих рядках?
В часи, коли писалися правила Старого Завіту, люди одягалися зовсім не так, як нині. І жінки, і чоловіки тоді носили схожий одяг: нижню сорочку, яку підперезували поясом, а зверху – туніку (плащ, накидку). У Біблійній енциклопедії Брокгауза зазначається: «Жіночий одяг був схожий на чоловічий, але все ж мав деякі відмінності… Одяг жінок був довший і ширший від чоловічого, і, ймовірно, виготовлявся з більш тонких тканин; верхній одяг мав рукави до зап’ясть. Жінки також носили пояси та плащі». Як бачимо, різниця в одязі не була принциповою, що спрямовує нас до висновку, що в згаданих рядках книги Второзаконня мова йшла про іншу, скоріше, внутрішню відмінність чоловічого/жіночого, і точно не про штани. Йшлося про заборону чоловікові вдавати з себе жінку, а жінці – чоловіка, відкидаючи Богом встановлену природну відмінність двох статей.
Чи можна вважати сучасні жіночі брюки чоловічим вбранням? Звісно, що ні. Наприклад, шаровари, які у нашій культурі асоціюються з козацтвом, у багатьох південних і східних народів є елементом жіночого одягу. Або кілт (національний шотландський чоловічий одяг) чи інші подібні вбрання, хоча і подібні до жіночих спідниць, але виникли не як уподібнення чоловіків до жінок, а як відповідь на потреби місцевих умов життя.
Отже, важливою є не так форма одягу, як мета, з якою він вживається. Переконані: для Бога важливе не зовнішнє, а внутрішнє, не тимчасова «обгортка» людини, а її духовні прикраси. Хоча, безперечно, і чоловічий, і жіночий одяг, особливо коли людина проходить до храму, не має бути спонуканням до гріховних спокус.
«Hехай буде прикрасою вашою не зовнiшнє – заплiтання волосся, золоте вбрання або наряднiсть в одязi, а потаємна людина серця в нетлiннiй красi лагiдного i мовчазного духу, що дорогоцiнне перед Богом» (1 Пет. 3: 3 – 4). А Господь Ісус Христос заповідав: «Тож не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або: у що одягтися? Бо всього цього язичники шукають… Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам» (Мф. 6: 31 – 33).
Не витрачайте час на непотрібні суперечки і заборони, не судіть інших людей за зовнішністю – особливо зараз, під час війни і великих втрат. Можливо, ця людина втратила все, і в неї просто немає іншого вбрання. А навіть якщо й є – не ви їй Суддя. Прагніть того, щоби не виглядати, а БУТИ вірними – не зовнішньо, а внутрішньо. Зустрічайте людей з любов՚ю, а не з осудом, з радістю, а не з докором.
Двері нашої Церкви завжди відкриті для всіх – і чоловіків, і жінок. І чи будуть то жінки з покритою чи непокритою головою, одягнені в спідницю чи в штани, в будь-який день календаря – наші храми завжди відкриті для вас, аби стати місцем молитви та єднання з Господом”, – зазначають в ПЦУ.
