Право людини сповідувати свою релігію або переконання в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби не є абсолютним, а може бути обмежене в контексті мобілізації та військової служби. Також відмовляючись від служби у Збройних силах з міркувань совісті, особа має продемонструвати наявність у неї відповідних глибоких, щирих і послідовних релігійних переконань певними даними, крім власних слів та тверджень близьких осіб.
Про це повідомляє Інформатор з посиланням на Верховний Суд.
Суд визнав громадянина винуватим у тому, що він, будучи військовозобов’язаним, визнаним обмежено придатним для проходження військової служби, під час загальної мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 у зв’язку із введенням на всій території України воєнного стану, зумовленого збройною агресією російської федерації проти нашої держави, ухилився від призову на військову службу
Повідомляється, що після повідомлення військовозобов’язаного в липні 2022 року про обов’язок з’явитися на призовну дільницю територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою призову за мобілізацією до ЗСУ він, не маючи права на відстрочку від призову, за відсутності підстав для заміни військової служби альтернативною (невійськовою) від отримання повістки відмовився, мотивуючи відмову тим, що військова служба суперечить його релігійним переконанням.
У зазначений у повістці час на призовну дільницю не прибув, чим порушив вимоги ст. 65 Конституції України та порядок комплектування ЗСУ, встановлений Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.
ККС ВС зазначив, що гарантоване ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право сповідувати свою релігію або переконання в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби не є абсолютним, а може бути обмежене виключно для цілей та у спосіб, що зазначені в ч. 2 цієї статті
Зазначається, що критеріями правомірності відповідного обмеження є:
⦁ законність;
⦁ легітимна мета – інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб;
⦁ пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право й дозволяє здійснення його лише тією мірою, якою це необхідно для досягнення зазначених вище законних цілей.Положення ч. 4 ст. 35 Конституції України як конституційно-правова норма згідно із ч. 3 ст. 8 Основного Закону є нормою прямої дії.
Проте цим конституційним положенням лише передбачено конституційну гарантію заміни військової служби альтернативною невійськовою за умови наявності такої обставини, як несумісність виконання військового обов’язку з релігійними переконаннями громадянина. Водночас Конституція України не унормовує спосіб доведення цієї обставини, який визначається спеціальним законодавством.
В умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров’я, безпеку інших громадян і саме існування держави, є нагальна потреба в належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії і високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання конституційного обов’язку захисту Вітчизни. За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини за ст. 9 Конвенції і ст. 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об’єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою та підтвердження доказами наявності відповідних переконань
Зауважується, що це не означає, що можливість реалізації права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.
Право на свободу віросповідання має як зовнішній, так і внутрішній аспекти, та об’єднання з іншими людьми в релігійні організації як соціальні структури є лише однією з альтернативно можливих форм його зовнішнього вираження. Проте, відмовляючись від служби у збройних силах з міркувань совісті, особа має продемонструвати наявність у неї відповідних глибоких, щирих і послідовних релігійних переконань певними даними, крім власних слів та тверджень близьких осіб
У цій справі Верховний Суд узяв до уваги, що засуджений не належить до жодних релігійних організацій і проходив строкову службу у збройних силах, у тому числі впродовж 5 місяців після формування в нього, з його слів, заявлених релігійних переконань. За таких обставин колегія суддів погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що засуджений не довів наявності в нього глибокого й непереборного конфлікту між зазначеними переконаннями і військовим обов’язком. З огляду на зазначене Суд визнав правильною кримінально-правову кваліфікацію дій особи як ухилення від призову за мобілізацією за ст. 336 КК України.
