Інтерв’ю з Костюком Василем Васильовичем, фермером з Миколаївської області, господарство якого постраждало від бойових дій. Наразі пан Василь Костюк відбудував власне житло, яке було пошкоджено через війну. Зараз займаються розмінуванням території та пробують відновлювати господарство, яке майже повністю втрачено.
Пане Василь розкажіть, як війна вплинула на ваше життя та життя вашої сім’ї?
Війна повністю змінила наше життя та справу якою ми займалися все життя. Обстріли, страх за життя, втрата домівки та ферми – все це стало нашою страшною реальністю. Ми з сім’єю були змушені покинути свою домівку, яка згодом була зруйнована снарядом. Техніка майже вся знищена, лиш невелику частину на початку війни вдалося евакуювати в Кіровоградську область до наших друзів. Сховище зерна теж зруйновано.
З якими труднощами Ви стикнулися під час війни?
Війна змусила нас фактично починати все спочатку, починаючи з відбудови житла та складських приміщень. Частину техніки орендуємо, бо немає змоги купити нову. Відсоток під кредит дуже високий, а рентабельність в сільському господарстві впала дуже сильно. Не знаєш, чи завтра в ангар з технікою прилетить ракета і знову все спочатку.
Пане Василю, розкажіть, будь ласка, де ви живете та чим ви займалися до війни?
До війни ми проживали в Миколаївській області та займався фермерством, вирощуємо зернові та баштанні культури. Обробляли 4 тисячі гектарів землі, переважно орендували в місцевих жителів паї.
Які найбільші проблеми у вас з якими ви стикаєтеся кожного дня?
Звичайно війна, від цього страждають всі, ми не виключення. Якби війна закінчилася, то звичайно можна тоді планувати розвиток свого бізнесу в довгостроковій перспективі. Сьогодні актуально для нас розміновування території. На частині наших полів, які ми орендуємо велися бойові дії. Вже більше року, як фронт посунувся і ці території стали відносно безпечними, там не стріляють. Проте вони ще повністю не розміновані. Відповідно ми не можемо приступати до обробітку землі, а в пайовиків немає коштів на розмінування і воно триватиме п’ять, а то й десять років.
Василь Васильович розкажіть як проходить процес розмінування територій, які ви обробляєте?
Я знаю, що деякі мої колеги займаються розмінування власноручно, але я відразу від цього відмовився. Я не готовий ризикувати життям людей, які в мене працюють. Тому ми чекаємо розмінування від держави. Частину полів все таки вдалося розмінувати. Ми з своєї сторони саперам допомагаємо у цьому процесі, зокрема з транспортом, паливом, приймали їх у себе. Ще частина земель стоїть та чекає своєї черги.
Які ваші плани на майбутнє, чи не плануєте змінити місце проживання
Чесно – не хотілось би, адже я тут виріс,в мене тут земля, яку я обробляю. Нам тільки потрібно, щоб держава про нас не забувала і полегшувала трохи нам умови та давала якісь пільги. В нас же територія постраждала від бойових дій, близькість до фронту збільшує витрати на обробіток цієї землі. Вивести урожай теж немає чим. В цьому плані хотілось більше б допомоги від держави.
В нас під час збору обробітку землі час від часу підриваються аграрії на сільськогосподарській техніці. Восени в сусідньому з нами селі підірвався на міні трактористи під час оранки землі. Від цього нажаль ніхто з нас не може бути убезпечений.
Що, на вашу думку, потрібно зробити, щоб відновити Миколаївську область та інші постраждалі регіони?
Для відновлення Миколаївської області та інших постраждалих регіонів потрібні значні зусилля та ресурси. Необхідно відбудувати зруйновані міста та села, відновити інфраструктуру, створити нові робочі місця, надати людям допомогу, а також відновити сільське господарство.
Які слова ви б хотіли сказати людям, які наразі не в Україні?
Звичайно сказати дякую нашим солдатам, які продовжують протистояти ворогу на фронті і цим самим дозволяють нам тут в тилу налагоджувати життя. Вірю, що разом ми зможемо перемогти у цій війні та відбудувати нашу країну.
Довідка: Костюк Василь Васильович, 1980 року народження, народився в місті Снігурівка Миколаївської області. Навчався у Львівському університеті природокористування за спеціальністю агроном із захисту рослин. Після університету разом з батьком заснували фермерське господарство «Південне». Напередодні війни господарство обробляло 4 тисячі гектарів землі у Миколаївській та Херсонській областях
