Релігієзнавець Олександр Саган вважає, що звернення окремих священиків УПЦ МП до Вселенського Патріарха з проханням надати їхнім парафіям особливого статусу ставропігії або тимчасового екзархату на перехідний період є звичним бажанням нічого не змінювати і благосно “добути” свій вік.
Про це він написав у себе на Фейсбуці.
Релігієзнавець зауважив, що отці, які просяться під юрисдикцію Вселенського Патріарха перебувають не у діаспорі, а на визначеній Томосом території ПЦУ.
За його словами, для розуміння ситуації потрібен правильний діагноз ситуації:
“Визнати Томос наразі отці не можуть, бо, як написано у зверненні: “необхідний перехідний період для проведення просвітницької діяльності серед парафіян та підготовки їх до прийняття того, проти чого їх НАЛАШТОВУВАЛИ протягом кількох десятків років”.
Погоджуюся – для багатьох травмованих московським обрядовірством вірян потрібен такий перехідний період із визначеним терміном.
Але перед тим потрібно з’ясувати, хто цих вірян НАЛАШТОВУВАВ проти Томоса та Українського православ’я загалом, давав їм брехливу історію православ’я в Україні, перекручував на свій лад канони, перехрещував охрещених і т.п. Потрібно їх запитати, з якою метою вони це робили.
Бо чи не вийде так, що ті ж особи, які десятиліттями розказували про “Московську Церкву-матір”, “Київську митрополію як споконвічну частину Московської Церкви”, “неблагодатних розкольників”, “стамбульського патріарха”, а згодом – про “неправильний” Томос і т.п. нісенітницю, зараз почнуть (або ж не почнуть, і будуть робити вигляд, що нічого не сталося) проводити “просвітницьку діяльність” для своїх парафіян.
Чи може весь цей “багатолітній тягар взаємних образ” – то лише справа рук “підступного” єпископату, який “налаштовував”, а наразі “відмовчується”? То давайте про це скажемо і назвемо цих єрархів.
І ще. Як цей процес “просвітництва” під омофором Константинополя уявляється отцям? Будуть лекції на тему – “я вам брехав, бо мене змушували”? або “я нехтував канонами, бо так казав єпископ”?
Чи може будуть написані брошури, де буде правдива, а не московитська версія розвитку православ’я в Україні? А цієї правди раніше не було чи ж зараз немає де прочитати?
Скільки часу потрібно буде на це “просвітництво”, і хто його визначить – цей час?
Без розуміння того, що ж буде відбуватися після того, як Константинополь задовольнить їх прохання, якось всі ці ініціативи виглядають як прості бажання нічого не змінювати і благосно “добути” свій вік.
А далі – хоч трава не рости…”.
