Цього тижня відбулося гучне кадрове рішення – у відставку був відправлений секретар РНБО Олексій Данілов. Володимир Зеленський з цього приводу туманно пояснив, що він буде переведений на інший напрямок. На його місце був призначений колишній голова Служби зовнішньої розвідки Олександр Литвиненко.
Кажуть, раптова відставка одного з головних спікерів чинної влади останніх років, традиційно для Банкової, стала несподіванкою для самого відставленого. Данілова про звільнення попередити забули. Тож Олексій Мячеславович поповнив лави достойників, які дізналися про свою долю зі ЗМІ.
Але найцікавіше інше. В “Української правди” Томаша Фіали стався раптовий напад чесності, і це видання оприлюднило незвично відвертий подкаст про творчий шлях Данілова і те, що стало причиною його звільнення.
Тут варто зазначити, що Олексій Мячеславович став одним з рекордсменів перебування на посаді у складі чинної влади. Майже 4 з половиною роки у “зеленій команді” – це поважний результат. Але вочевидь заміну йому почали шукати давно. Адже інформація про пропозицію цієї посади генералу Валерію Залужному взялася явно не “зі стелі”. Та й обізнані люди розповідали, що Данілов останнім часом виявив певну недалекоглядність, даючи зрозуміти, що він із задоволенням виконуватиме волю першої особи, але не керівника ОП Андрія Єрмака.
Але причини, які виклали журналісти УП, ще цікавіші. Виявляється, Данілов не вигадав нічого ліпшого, ніж вийти в ефір “телемарафону” з коментарем щодо заяв спецпредставника Китаю з питань російсько-української війни Лі Хуея. І висловився тоді ще секретар Ради з нацбезпеки у тому сенсі, що “ще нам всякі х..ї не розповідали, що робити”.
Вочевидь, навіть для зірок криворізької дипломатії з Банкової, це було трошки “ту мач”. Втім, Данілова виправдовує те, що, крім як в Офісі президента, “телемарафон” майже напевно ніхто не дивиться. Вірогідно, навіть китайська розвідка цим продуктом не цікавиться.
Можливо, Олексій Мячеславович саме ОП і намагався сподобатися своїм безкомпромісним підходом до прізвищ китайських товаришів. Але, як то часто буває, перестарався.
Але далі журналісти УП пустилися у примітний історичний екскурс про те, чим був цінний Данілов для Банкової. І тут вони знову приємно вразили публічною відвертістю. Хоча те, про що розповідатиметься далі, для українського бізнесу є “секретом полішинеля”.
Данілов у сценарному плані “квартальної ради” грав роль “Чорного плаща, що летить на крилах ночі”. Який начебто перетворив РНБО з координаційного органу при президенті (яким ця рада має бути згідно з міцно підзабутою Конституцією України) на “караючий меч правосуддя”.
Цей меч ще за часів до повномасштабного вторгнення росіян почав шинкувати санкції, за допомогою яких ОП вирішив боротися то з контрабандистами, то зі “злодіями в законі”, то з олігархами, то з Медведчуком та іншою російською агентурою. Банкова вирішила за допомогою РНБО надати більшої легітимності тим рішенням, які згідно з чинним законодавством провести було майже неможливо.
І якщо боротьбу з Медведчуком і йому подібними, ліквідацію проросійських телеканалів та інші корисні для країни справи, для реалізації яких знадобилися б роки найчеснішого слідства і суду, можна було лише вітати, то була й інша сторона.
Полягала вона у тому, що в санкційних списках “злодіїв у законі”, контрабандистів, а згодом і пов’язаних з росіянами бізнесів почали з’являтися несподівані люди і компанії. І навіть представники монобільшості на кшталт Давида Арахамії визнавали, що існував цілий бізнес зі включення або виключення когось з цих списків, які складали різними правоохоронні органи, а акцептувалися вони секретаріатом РНБО.
Ось журналісти УП і розповідають, що існувала класична “розводка”, добре знайома тому ж Данілову, який у 90-х був мером Луганська. Наприклад, нечисті на руку правоохоронці виявляли у історичному переліку засновників підприємства якихось росіян, які там були років 15 тому, і приходили до нинішніх власників.
Далі розповідалася історія про зв’язки з росіянами, можливість внесення до санкційних списків і, як наслідок, повне руйнування бізнесу. Одночасно пропонувався зрозумілий варіант “вирішення питання”, щоб ці “історичні зв’язки” були принаймні на якийсь час забуті. А якщо клієнт виявляв незговірливість, то ініціатори “розводки” казали – “ну тоді ми вас передаємо Данілову, а він самі знаєте, який лютий”.
Більше того, журналісти провідного видання країни навіть взяли на себе сміливість конкретизувати: “Люди з СБУ торгували санкціями”. На жаль, до кінця тему вони не розкрили – не прозвучало історію про недозвільнення головного відповідального за санкційні списки у спецслужбі Артема Шила, якого зараз ОП нібито “сховав у мішку”, але насправді не відсторонив від процесів. Втім, це окрема історія.
А Олексій Мячеславович, який не виходив з телевізора всі роки перебування на посаді і справляв враження головного сторожового пса української демократії, дійсно несвідомо перетворився на “пугало” в руках спритних ділків від правоохоронних органів та спецслужб.
Або перетворився свідомо. Втім, цим питанням мають займатися зовсім інші люди.
