За рік повномасштабного російського вторгнення Віктор працював у аеророзвідці, з американськими гарматами, а нині розповідає про роботу підрозділів бригади на передовій.
Історію Віктора розповідає Еспресо.
Прикладом піти у військо став батько
Віктор – старший солдат 45 окремої артилерійської бригади Збройних сил України. У військо вирушив після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну. У цивільному житті працював із камерою та дронами. Знімав відео, монтував, створював ролики. Свою роботу продовжив у війську.
“У новинах постійно говорили, що в Києві потрібні люди, котрі вміють керувати дронами, – пригадує Віктор. – У цивільному житті я знімав відео та займався аерозйомкою. Тому пішов у військкомат і розповів, що вмію робити. Крім того, недавно строкову службу пройшов. Також поштовхом вирушити у військо став батько. Він служив в Афганістані й у свої шістдесят знову повернувся на службу. Він став прикладом для мене”.
За спеціальністю Віктор – вчитель інформатики. У цивільному житті пів року працював у Тернопільському центрі реабілітації для інвалідів. На жаль, за словами військового, зарплата була не достатньою, тому треба було щось змінювати. Протягом кількох років Віктор працював за кордоном, а далі зацікавився відеозйомкою. За рік до повномасштабної війни у хлопця тільки налагодилася робота в Україні. Але це не зупинило його і в перші дні повномасштабного вторгнення Віктор вже був у військкоматі.
“Я більш менш розумів, що на мене чекає у війську, адже у 2016 році пройшов строкову службу, – каже Віктор. – У підготовці нічого нового для мене не було. Тренувалися наводити гармати й одночасно працював на бусолі. Це такий прилад, який допомагає зорієнтувати гармату перед пострілом, щоб точно потрапити в ціль. Я це вивчав під час служби в армії. Так трапилося, що тоді не було наших інструкторів і я єдиний працював з цим приладом. Тому довелося навчати інших”.
Протягом двадцяти хвилин знищили десятки техніки окупантів
Невдовзі Віктор вже був на фронті. Вперше у зону бойових дій потрапив у Запорізьку область. Розвідником. Робота була близька до цивільного життя, оскільки працював із дроном.
“Я виїжджав з групою на бойові завдання, – розповідає про свою роботу Віктор. – Оскільки був новенький, спочатку працював помічником. Вливався в їхню роботу. Адже просто знімати відео – не зовсім те, як літати дроном і розвідувати ворожу територію. Тому я їздив з ними й вчився. Нам давали завдання, машину та дрон для виїздів. Ми самі складали маршрут, думали, де ставати, де розкладати дрон і куди будемо летіти”.
Під час першого бойового виїзду Віктора по позиціях почався мінометний обстріл. Вони лише приїхали, розклалися, злетіли та окупанти почали “гатити”.
“Ми тоді приїхали на позиції піхоти, – розповідає Віктор. – Почався обстріл. Ми полягали всі та зрозуміли, що ніхто не керував дроном, він просто завис. Хвилин п’ять пройшло і хлопець – піхотинець вийшов з бліндажу, каже, ставайте, обстріл завершився. Я кажу, та як ставайте, тільки що прилітало дуже близько. Вони кажуть: поживеш тут на нулі і звикнеш. Я з таким ще не стикався, а для них це вже звична справа. Мене це дуже здивувало. Як може бути звична справа, коли у будь-яку хвилину ти можеш загинути”.
Коли працюю, забуваю, що на передовій
Під час роботи з дронами Віктору неодноразово доводилося розвідувати територію, яку контролюють окупанти. Або ж коригувати вогонь по ворогах.
“Дрони поруч з артилерією – дуже важливі. З їх допомогою можна скоротити кількість і точність пострілів в десятки разів, – наголошує Віктор. – Відповідно швидкість знищення та кількість пострілів змінюється. Для артилерії це невіддільна річ. Працювати без аеророзвідки – це, як гроші на вітер. Приблизно сто снарядів на знищення цілі – колись це норма, а зараз – велика розкіш. А, якщо є коригування, ми за допомогою десяти снарядів можемо знищити ціль”.
За час повномасштабної російської війни Віктору доводилося працювати на південному напрямку та на сході України. Окрім дронів, він також опанував американські гармати М777. З допомогою цієї зброї вдалося знищити не один десяток техніки.
“У Запорізькій області ми працювали по промисловому об’єкті, де було дуже велике скупчення ворожої техніки, БМП, танків та бензовозів, – розповідає про бій Віктор. – Понад десять так точно. Ми успішно знищили велику кількість цієї техніки за допомогою наших гармат. Хлопці – розвідники мали завдання розвідати промисловий об’єкт. Вони політали, ми зафіксували, сфотографували, зняли на відео, проаналізували і виявили, що там дуже багато техніки. Навели декілька гармат на них і протягом двадцяти хвилин знищили велику кількість техніки. Зазвичай у більшості випадків вдавалося знищити ціль. Бо, за допомогою дронів, ми можемо швидко та точно працювати”.
Після бойових успіхів на фронті Віктору вдалося повернутися до улюбленої справи. Нині з камерою знімає роботу військових на передовій. Разом зі своїм командиром вони створили рубрику “Чистий четвер”. Щотижня вони відвідували один з передових підрозділів та розповідали про воїнів, котрі знищують окупантів на українській землі. До осені 2022 року він об’їздив усю лінію фронту та розповів про роботу кожного підрозділу. Про свою діяльність на фронті Віктор розповідає скромно. Про відвагу та ентузіазм військового розповідає командир.
“Коли Віктор працює, забуває, що він на передовій, – розповідає прес – офіцер бригади Всеволод Казмірук. – Дуже мало таких людей, котрі вміють ловити емоції. А в нього ця робота виходить бездоганно. Він намагається максимально передати атмосферу передової через об’єктив камери. Пам’ятаю момент, коли влітку приїхали кореспонденти з Франції. Ми виїхали з ними на бойові позиції та підійшли до гармати. Після першого пострілу вони вже були за сто метрів від неї, а Віктор знімав бойовий постріл під гарматою. Він постійно на передовій під обстрілами. Летить, не летить – він знімає”.
Всі фото: 45 окрема артилерійська бригада
“Я працюю із вірою у перемогу, – наголошує Віктор. – Тому працюю, щоб українці знали про наших воїнів, які воюють з окупантами. Ми повинні розповідати про свою роботу, про наших мужніх воїнів, котрі попри все воюють. За нас це ніхто не зробить. Ми намагаємося донести, що Збройні сили України – не явище, яке нізвідки з’явилося і нас захищає. Це прості люди, які ще вчора були лікарями, адвокатами, юристами, а зараз вони працюють з гарматами, автоматами в руках, в окопах, захищають людей”.
Нині Віктор гордий, що служить у Збройних силах України і може докласти своїх сил для нашої перемоги. Він впевнений у нашій перемозі.
“Коли ми виграємо цю війну, я однозначно буду поважати себе за свій вибір, – переконаний Віктор. – Я вважаю, кожна людина, яка народилася в Україні, зобов’язана, має робити все, щоб допомогти виграти цю війну. Я не кажу, що кожен має йти у ЗСУ. Хто більш сміливий, йде воювати, а хто не дуже сміливий має намагатися максимально допомагати там, де він є. У цій сфері чи на тому місці, де він може це робити”.
