У столичному середмісті, на Печерську сьомий рік продовжується гучний конфлікт за коштовні церковні землі. Колишній пастор Володимир Кунець звинувачує чинне правління Релігійної організації “Благодійне місійне товариство “Слово життя” у несанкціонованому знесенні аварійних споруд, які перебувають у власності товариства. Натомість інша сторона конфлікту стверджує: пан Кунець не має жодного юридичного відношення до об’єкту, ба більше – був відлучений від релігійної організації через зловживання церковними фінансами і майном, а також – за публічні провокації проти Всеукраїнського Союзу церков Євангельських християн-баптистів.
Йдеться у журналістському розслідуванні “Стоп корупції”.
Отже, у чому полягають причини скандалу, що нині продовжується як у публічній, так і в судовій площині? Кому насправді належить церковне майно й земля вартістю в десятки тисяч доларів у престижному Печерському районі Києва?
СтопКор ретельно вивчив матеріали справи, які є у відкритому доступі, та поспілкувався з усіма сторонами конфлікту, аби розібратись у ситуації.
Отже, ретроспектива
Земля та майно, які стали “яблуком розбрату” між “командою” колишнього пастора та чинним правлінням релігійної організації, що розташована на вул. Ломаківська, 64 (колишня Мічуріна, 64) . Це місцевість у самому серці Києва, неподалік від музейного комплексу “Батьківщина-матір“, з якої відкриваються гарні краєвиди на Дніпро і яку кияни прозвали “Царським селом”.
Поряд із цією адресою знаходиться прикраса столиці, монументальна церковна споруда євангельських християн-баптистів, яку в народі пов’язують із найбільш відомим її прихожанином Олександром Турчиновим. На її будівництво з 1992 року по 2013 рік жертвували власні кошти баптисти з усієї країни, політики і бізнесмени а також парафіяни релігійної організації “БМТ “Слово життя”, яку тоді очолював Володимир Кунець. Ідеться про значні кошти, що вимірюються мільйонами доларів.
До 2009 року Кунець безпосередньо очолював будівництво, яке разом з пожертвами ввірили йому парафіяни. Використовуючи репутацію пастора-християнина та беззаперечну довіру баптистів, Володимир Кунець нікому не звітував. Але час розставив все на своє місце: кошти виділялися, а будівництво так і не рухалося з місця. Виснажені обіцянками та відсутністю будь-якого результату віряни значно скоротили пожертви на будівництво та запропонували долучити сертифіковану будівельну компанію.
Більше того, Іван Куровський, будівельник та меценат, був готовий завершити будівництво храму в якості благодійності. Але, ймовірно, передбачаючи втрату контролю над коштами, Володимир Кунець оголосив пастві, що за проєкт будівництва від Куровського “ми не молилися, а молилися за той, що є”. Інакше кажучи, категорично відмовив долучати професійних будівельників до виконання робіт, зокрема, і на благодійних засадах.
Але довіра баптистів до Кунця була підірвана, тому парафіяни принципово відмовились безконтрольно фінансувати будівництво. Кунець усвідомив, що втратив довіру вірян, а з нею – й подальше фінансування храму. Тоді він звернувся до керівництва євангельських християн-баптистів з ініціативою передати довгобуд у власність Союзу для завершення будівництва та покриття величезних боргів.
ВСЦ ЄХБ не одразу погодилось на таку пропозицію, з огляду на колосальний обʼєм фінансів, необхідних для завершення храмового комплексу. Але необхідність добудувати храм, який стане серцем для християн-баптистів у столиці, мотивувала ВСЦ ЄХБ підтримати цю ініціативу. Відтак у 2014 році релігійна громада на чолі з Володимиром Яковичем Кунцем добровільно передає недобудову Союзу ЄХБ.
Сам Володимир Якович залишився на території поруч із храмом, саме на Ломаківській, 64. І з того моменту ВСЦ ЄХБ направив усі зусилля на добудову храму, що нарешті здійснилося в 2018 р.. Але в 2017 році, напередодні введення в експлуатацію Храму Миру Любові та Єдності Християн Кунець вирішив забрати вже майже добудовану церкву назад. Звичайно, що керівництво ВСЦ ЄХБ на його пропозицію не погодилось. З того й часу й стався “розкол” між Кунцем та Союзом ЄХБ.
Як розвивався конфлікт?
Як зазначалося, Кунець після передачі недобудови осів зовсім поруч із храмом у будівлі, що належала релігійній громаді “Слово життя” та продовжував збирати гроші з вірян.
Претендуючи на те, щоб забрати у Всеукраїнського союзу церков ЄХБ храмовий комплекс, Кунець починає атакувати листами правоохоронні органи і навіть Офіс президента. У його зверненнях ідеться про нібито рейдерське захоплення храму та силовий тиск на нього, за яким, на його думку, стоїть керівництво ЄХБ разом із відомим українським політиком-баптистом Олександром Турчиновим. Кунець сподівався, що притягуючи прізвище опозиціонера, примусить владу втрутитись у цю справу, порушуючи закон.
Це не подіяло. Тоді Кунець починає принижувати і шельмувати керівництво ЄХБ через медіа, розраховуючи, що баптисти, які звикли вирішувати все мирно, щоб уникнути скандалу повернуть йому храмовий комплекс. Але керівництво ЄХБ через суди відстояло свою позицію й за негідну поведінку та фінансові зловживання позбавило Кунця пасторського сану та відлучило від церкви.
Після цього рішення релігійна організація “Слово життя” на загальних зборах знімає Кунця з посади керівника організації, обравши своїм очільником Петра Ільїна.
Нове керівництво релігійної організації не лише так і не отримало від Кунця фінансовий звіт, але й з’ясувало, що він пограбував релігійну громаду. Так, землю, яка розташована поруч із храмом і майно, що належали громаді, Кунець переоформив на сина, доньку та онука.
Після багаторічних судових засідань релігійна громада змогла в правовий спосіб повернути викрадені землю й майно.
Кунець не визнав судові рішення й продовжив боротьбу за привласнення землі та майна.
У численні інстанції та до засобів масової інформації продовжують надходити листи від його імені про рейдерство, демонтаж незаконно побудованих споруд та порушення прав віруючих…
Щоб не розповідати в цих зверненнях і листах про те, що земля і майно були вкрадені у релігійної громади, він обрав на роль рейдера баптиста-бізнесмена Олександра Дубового, який свого часу багато зробив для будівництва Храму та мешкає поруч із зоною конфлікту. Бо те, що “жорстокий рейдер-бізнесмен відбирає останнє у скромного пастора і його родини” – виглядає достатньо правдоподібно та викликає співчуття.
Своєю чергою, чинний президент БМТ РО “Слово Життя” Петро Ільїн озвучує версію подій, яка спростовує всі звинувачення з боку Кунця.
Він посилається на вердикт суду, згідно з яким колишній пастор не має жодних легітимних підстав претендувати на майно по вул. Ломаківській, 64, та рішення церковних зборів про звільнення Кунця через фінансові махінації.
“Шахрайство Кунця було викрито ще у 2020 році вірянами церкви. Майно, яке по праву належало БМТ “РО “Слово життя”, було привласнено Кунцем та його родиною. В судовому порядку встановлено, що Кунець та його родина до БМТ “РО “Слово життя”, а також до майна нашої організації не мають стосунку. Але, ймовірно, Кунцю в буквальному сенсі на закони України байдуже. Мало того, що він з родиною розробив незаконну схему з привласнення нерухомості релігійної організації, так він ще й саботує рішення суду, провокуючи парафіян“, – розповідає Ільїн.
Керівник релігійної організації також указує на зловживання з наданою церкві гуманітарною допомогою.
“Безладний стан на території “Слово життя”, до якого призвів Кунець своєю недбалістю та байдужістю, вразив усіх. Було величезне сховище гуманітарної допомоги, яка нині прогнила та непридатна. Чому її вчасно не роздали нужденним людям або парафіянам церкви? Навіщо Кунець на ній сидів роками? Ми, дійсно, змушені залучати охоронців, щоб утримувати порядок через провокації Кунця на території та проводити християнські служіння у мирі та спокої“, – наголосив він.
Володимир Кунець не має правових доказів своєї позиції, окрім емоцій та образ. Один із головних його аргументів – це підтримка відомого церковного діяча Григорія Коменданта.
Є навіть інформація, що Кунець із Комендантом за допомогою адмінресурсу хотіли створити окремий релігійний Союз, розколовши ВСЦЄХБ. Але у владних коридорах цим проєктом не зацікавилися.
Нам стало цікаво, хто такий Григорій Комендант і чим він відомий.
Григорій Комендант – очільник Біблійного товариства, до набуття Україною незалежності очолював Союз ЄХБ всього Радянського Союзу. Закінчив Московські заочні біблійні курси — єдиний протестантський заклад СРСР. У 1994-2006 роках очолював Всеукраїнський Союз Об’єднань Євангельських Християн-Баптистів. У 2001-2003 роках був президентом Європейської Баптистської Федерації, а в червні 2007 року обраний президентом Українського біблійного товариства (УБТ). Григорій Іванович завжди підтримував тих, хто був при владі, залишаючись на керівних посадах.
Як стверджують джерела, в радянський період, він начебто був завербований КДБ (правонаступницею цієї організації пізніше стала російська ФСБ) та як агент навіть мав позивний “Бистрий”.
Ми також звернулись до самого Григорія Коменданта за коментарем стосовно цієї історії. Він підтвердив, що дійсно підтримував Володимира Кунця під час будівництва церкви і навіть особисто в ній працював. Водночас, пан Григорій заперечує, що був завербований КДБ.
“Мене не завербували. Вони вербували, хотіли. Але я мав зустрічі з їхнім головним і сказав, що я ні в якому разі не можу співпрацювати. Ані тут, ані в Москві, коли я там працював. Так, підходили, дуже хотіли, наглядали за мною, але щодо співпраці – абсолютно такого не було“, – заявив він.
Комендант також стверджує, що наразі не підтримує прямих зв’язків з країною-агресором, хоча й має певну опосередковану “підтримку” від тамтешніх одновірців.
“Я не можу зараз підтримувати зв’язку, тому що росія і, на жаль, наше братство там не зовсім займають провідні позиції. Тому я жодних зв’язків не підтримую. Я підтримую стосунки з Європою, Азією. Я був президентом організації в Євразії, куди всі країни входять. Я був віцепрезидентом Всесвітнього союзу баптистів. Там я маю підтримку з росії. Напряму – жодної“, – коментує він.
Журналісти СтопКору все ж глибше зацікавились персоною Григорія Коменданта, та незабаром знайдуть відповідь, чи дійсно в часи гоніння на християн в СРСР він зіграв свою роль у керуванні каральними процесами. Інакше кажучи, є інформація, що саме Григорій Комендант давав вказівки та підказки КГБ, кого з неугодних християн відправити за грати за віру .
Фінальну точку в цьому протистоянні, об’єктивно розглянувши всі факти, поставила Феміда. А ми, своєю чергою, не можемо судити хто і як проживає своє життя, – гідно чи ні. Але рано чи пізно для всіх настає час пожинати плоди своїх дії та відповідати за вчинки…
