Нещодавно Волинський центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф відзначив десятиліття з моменту створення.
За десять років діяльності вдалося створити єдину диспетчерську службу, де опрацьовують звернення громадян по медичну допомогу з усієї області, відкрити навчально-тренувальний відділ, додатково облаштувати сім пунктів постійного базування бригад екстреної медичної допомоги, перевести шість пунктів у нові приміщення, розробити маршрути транспортування пацієнтів у лікувальні заклади.
Нині цілодобово екстрену медичну допомогу в області надають 72 бригади, які забезпечені новими автомобілями, сучасним медичним обладнанням і необхідними лікарськими засобами.
Як наголошує директор Волинського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Володимир Шмаль, таких результатів вдалося досягти передусім завдяки злагодженій роботі всього колективу.
Про здобутки, старі автомобілі, роботу в умовах воєнного часу, транспортування поранених військовослужбовців, швидкість доїзду до пацієнта, неправдиві виклики, оплату праці, несвідомих водіїв та підтримку ЗСУ – в інтерв’ю з керівником волинської екстренки.
Володимире Зіновійовичу, 1 квітня центр екстреної медичної допомоги відзначив десятиріччя. У 2013 році шляхом об’єднання всіх відділень швидкої медичної допомоги районних лікарень у межах області було створено єдиний комунальний заклад. Озираючись назад, скажіть, чи рішення про створення центру, який нині координує роботу бригад екстреної медичної допомоги Волині, було правильним? Як проходила реорганізація?
Це було правильне рішення.
Раніше відділення швидкої допомоги були у складі районних лікарень. Часто їх використовували не за призначенням, наприклад, швидкою розвозили їжу, її відправляли щось привезти, вона возила ургентного спеціаліста на консультацію.
У січні 2013 року на сесії Волинської обласної ради було ухвалено рішення про створення нашого комунального закладу. Протягом трьох місяців наші представники їздили в районні лікарні, зустрічалися з керівниками, працівниками, залагоджували питання передавання технічних засобів. На жаль, керівники районок передали нам найгірший автотранспорт, навіть машини без коліс, які стояли на цеглинах. Загалом 63 автомобілі швидкої, що їх передали нам районки, було списано ще в Радянському Союзі.
Однак головний потенціал – це люди. Зрозуміло, на місцях вони працювали по-різному: залагоджували питання доставки спеціалістів, приймали пацієнтів і оформляли історії хвороб… Коли вони перейшли до нас, специфіка їхньої роботи змінилася – лише виїзди для надання екстреної допомоги на місці.
Час реорганізації минув. На сьогодні в нашому складі нараховується 16 відділень і 32 пункти базування бригад, із яких один – це пункт тимчасового базування в Мар’янівці. Відділення переважно розташовані в колишніх районних центрах.
Отримавши виклик, бригада має негайно виїхати. Відповідно до нормативів, прибути на місце в разі критичного виклику треба максимум за 10 хвилин, в разі екстреного – за 20 хвилин.
Вкрай важливе питання – забезпечення автотранспортом. Ми отримали в спадок старі автомобілі. Більшість – це УАЗи радянського та російського виробництва, найстарішому було 47 років. Були «рафіки», ГАЗелі…
Перші нові санітарні автомобілі, оснащені сучасним медичним обладнанням, заклад отримав від Міністерства охорони здоров’я України у 2013 році.
Коли я очолив комунальне підприємство, то як колишній лікар виїзної бригади розумів, що техніка вирішує все. Зібравши групу однодумців, ми так прописали плани розвитку й розподілили кошти, щоби передусім оновити транспорт. Ми писали листи і в облдержадміністрацію, і в облраду, і в різноманітні компанії. Пам’ятаю, відгукнулася обласна рада. За кошти обласного бюджету ми тоді придбали перший сучасний Citroen типу В, чому були безмежно раді.
Коли президентом обрали Володимира Зеленського, у співпраці з великим бізнесом було придбано 200 швидких, із яких ми отримали п’ять. Потім ми почали закуповувати машини за свої кошти. На сьогодні в нас працюють 72 бригади, і кожна має сучасний автомобіль (найстаріший – 2020 року випуску).
А старі автомобілі ще залишилися?
Старі машини за рішенням облради ми безоплатно передали первинці. Зараз маємо нові автомобілі 2020-2023 років випуску. Залишилися тільки 16 Peugeot 2013 року, тобто ті машини, які отримали від Міністерства охорони здоров’я відразу після створення.
Щоб повністю замінити автопарк на сучасні автомобілі, нам потрібно ще 20 машин. Відповідно до чинних норм, кожна бригада має бути забезпечена транспортними засобами, також мають бути резервні санітарні автомобілі з такими ж технічними характеристиками.
Чи можна в автомобілі швидкої допомоги, скажімо, прийняти пологи?
У нас неодноразово траплялися такі випадки. Тільки торік у наших машинах було прийнято шість пологів. Деякі мами навіть запитували, як звати лікаря чи фельдшера, який приймав пологи, та називали на його честь дитину.
В автомобілі швидкої є можливість прийняти пологи, є акушерський набір з усім необхідним, аби надати допомогу і породіллі, і новонародженій дитині. У салоні автомобіля можна виставити мікроклімат, що підходить немовляті, тобто можна забезпечити повний комфорт дорогою до стаціонару.
Кожен автомобіль забезпечено подачею кисню, дефібриляторами, апаратами штучної вентиляції легенів. Був випадок, коли на апараті ШВЛ ми довезли пацієнта до Києва.
За 2022 рік у нас було 32 успішні серцево-легеневі реанімації, проведено п’ять кардіоверсій. За І квартал цього року маємо 12 врятованих життів.
Скільки зараз працівників нараховує центр? Скільки виїздів у середньому за рік здійснює?
У нашому центрі працюють близько 1100 людей, зокрема 84 лікарі, 530 фельдшерів і 326 водіїв.
Раніше ми фіксували до 160 тисяч звернень на рік. 2022 року повномасштабна війна внесла корективи: кількість викликів зменшилася, тому що спершу нам заборонили виїжджати на неекстрені виклики. Ми мали виїжджати тільки на критичні та екстрені виклики, тобто туди, де є безпосередня загроза життю людини. Коли ворог пішов із Чернігова, Сум, Київщини, стало трішки легше й кількість викликів збільшилася. Загалом торік ми отримали приблизно 172 тисячі звернень, а всього виїздів було 124 тисячі.
Чи достатньо фінансування від Національної служби здоров’я України?
Після того як перейшли на фінансування з НСЗУ, ми відчули себе більш фінансово стабільними. На сьогодні на одного жителя області держава виділяє 289 гривень, тобто наш річний бюджет сягає 289 мільйонів гривень. Додатково маємо пакет НСЗУ в розмірі 250 тисяч гривень за навчання інтернів. До того ж, обласна рада виділяє нам кошти на оплату комунальних платежів, оскільки гроші від НСЗУ не можна використовувати на цю статтю витрат.
Кошти НСЗУ йдуть на оплату праці (у нас не було заборгованості з виплати заробітної праці ні торік, ні цьогоріч), закупівлю медикаментів, дезінфекційних засобів, засобів індивідуального захисту, форми, манекенів для навчально-тренувального відділу, медичного обладнання, автомобілів, проведення ремонтів.
Які зарплати отримують працівники екстреної допомоги?
Зарплати в наших працівників досить пристойні. Наші лікарі, які мають найбільшу вислугу років і найвищу кваліфікаційну категорію, отримують від 25 до 29 тисяч гривень. Фельдшери – від 18 до 24 тисяч гривень. Водії – близько 14 тисяч гривень.
Чи у зв’язку з повномасштабною війною довелося переформатовувати роботу бригад?
Пам’ятаю ранок 24 лютого. Вибухи. Дзвінки. Війна. Що робити? Жодних вказівок немає.
Ми скооперувалися й за пів години всі керівники, заступники, основні працівники вже були в центральній оперативній диспетчерській. Як працювати? Вирішили, що будемо чекати вказівок від управління охорони здоров’я, облдержадміністрації та облради, а поки таких немає, ми на зв’язку з усіма пунктами базування бригад, особливо прикордонними. Обговорили: якщо на кордоні з Білоруссю буде спостерігатися якийсь рух, бригади сідають у машини й переїжджають углиб області, тобто автомобілі, обладнання, медикаменти ворогу не залишаємо, евакуйовуємо працівників, їхні сім’ї.
Також з’ясували потреби кожного відділення та пункту для автономної роботи, завантажили три автомобілі медикаментами, перев’язувальними матеріалами, засобами захисту та розвезли їх.
Розпорядження про те, щоби ми здійснювали виїзди тільки в разі екстрених випадків, коли є загроза життю, надійшло на третій день повномасштабного вторгнення.
Згодом у нас додалося роботи через приїзд внутрішньо переміщених осіб, а також у зв’язку з прибуттям санітарних потягів із цивільними, які постраждали внаслідок війни, та ешелонів із пораненими бійцями. Допоки приїжджав транспорт, ми розподіляли по підрозділах: скільки людей і куди перевозимо. Бувало, за добу перевозили понад сотню поранених військовослужбовців. Окрім того, попередньо потрібно було вивільнити місця в лікарнях. Тому пацієнтів, які вже отримали необхідну медичну допомогу, ми перевозили до інших закладів охорони здоров’я для доліковування. Здійснювали й міжобласні перевезення поранених військових, зокрема транспортували їх у Львів, Вінницю, Київ і навіть Дніпро.
Через це ми не могли відгукуватися на звернення від мешканців про головний біль чи підвищену температуру. Загалом, якщо аналізувати нашу роботу та роботу екстренки за кордоном, то простежимо суттєву відмінність. У нас велика кількість виїздів до хронічних пацієнтів, туди, куди ми не маємо їхати. Ми маємо їхати туди, де є загроза життю. Коли надходить виклик про потерпілих, наприклад, у ДТП, при пожежі, ми маємо вчасно виїхати та надати допомогу. Якщо бригади роз’їдуться на виклики, як-то в когось кашель, у когось голова болить, і трапиться масштабна ДТП, куди потрібно відправити відразу чотири машини, а автомобілів немає…
Пацієнт має звертатися передусім до свого сімейного лікаря. При скаргах на погіршення самопочуття сімейний лікар має скоригувати лікування, а не казати хворому, щоб він викликав швидку. Бо бригадам екстреної допомоги заборонено коригувати призначення сімейних лікарів.
Чи зменшилася кількість невмотивованих викликів? Яка передбачена відповідальність за це?
Таких викликів за рік у нас 3% від загальної кількості. Керівник бригади в разі неправдивого виклику телефонує до поліції, аби та зафіксувала адміністративне правопорушення. Але штраф мінімальний.
У Старій Вижівці був чоловік, який тероризував швидку. Він вживав спиртне й напідпитку постійно викликав бригаду. Ці виклики були невмотивовані. Ми надіслали листи до облради й облдержадміністрації. Було ухвалено рішення: не реагувати на його скарги. Але він зі Старої Вижівки переїхав у Ковель, і все розпочалося заново. Він представляється інвалідом І чи ІІ групи, учасником АТО, інвалідом Збройних сил, інвалідом без ніг… Інколи на день від нього – вісім звернень. Потім телефонує на гарячу лінію МОЗ чи Урядову гарячу лінію й скаржиться, що йому відмовили в наданні допомоги… Ми писали офіційні звернення і до Ковельського міського голови, і до управління охорони здоров’я, аби ним опікувався сімейний лікар… Поки зрушень немає.
У яких випадках швидка не має їхати до пацієнта?
Швидка не має їхати до пацієнта, якщо немає загрози його життю.
Швидка не виїжджає:
– до пацієнтів для виконання планових призначень лікаря з надання первинної медичної допомоги, а також для виконання ін’єкцій, інфузійної терапії, перев’язок, планової заміни катетерів, зондів, інших планових призначень і маніпуляцій;
– до пацієнтів, які перебувають під наглядом лікаря з надання первинної медичної допомоги з приводу загострення хронічних захворювань і стан яких не вимагає надання екстреної медичної допомоги;
– до пацієнтів для надання стоматологічної допомоги;
– для видалення кліщів;
– для видавання листків непрацездатності, виписування рецептів і заповнення будь-яких довідок, зокрема про стан здоров’я, а також для надання судово-медичних висновків.
Де є загроза життю – це наші виклики. А от що екстреного у випадку температури 37,2°?
А які виклики надходять найчастіше?
Болить голова (сміється).
Чи з’явилися скарги про панічні атаки, наприклад, під час повітряної тривоги?
Упродовж перших двох-трьох тижнів після вибухів у Луцьку такі звернення були. Бригада приїжджає, а людина забилася в куток і всього боїться… Нині люди вже встигли адаптуватися.
Відразу наші працівники теж запитували: при повітряній тривозі їхати на виклик чи шукати укриття? Спершу, коли лунали сирени, ми не виїжджали на виклик до закінчення тривоги, але згодом почали їздити, особливо туди, де справді потрібна допомога.
Протягом останнього року бригадам екстреної медичної допомоги довелося виїжджати на деякі виклики вперше. Маю на увазі допомогу постраждалим при влучанні в нафтобазу чи від падіння ворожого безпілотника. Чи були готові до цього?
До такої роботи ми були готові. Раніше проводили навчання наших працівників разом із ДСНС, поліцією, моделювали масштабні аварії, викиди аміаку після вибуху, техногенні катастрофи.
У 2021 році ми посилили навчання з тактичної медицини, тобто надання допомоги при вогнепальних пораненнях, мінно-вибухових травмах, контузіях тощо. Наші інструктори їздили на навчання в львівський військових госпіталь, а потім передавали здобуті знання та навички працівникам на місці.
Тому виклики при вибуху на нафтобазі чи влучанні ракети в інші об’єкти наших працівників не налякали. Вони були готові.
Ви згадували, що, за стандартами, швидкість доїзду до пацієнта при критичному виклику має становити до 10 хвилин, а при екстреному – до 20 хвилин. Яка реальна ситуація? І від чого вона залежить?
Насамперед швидкість доїзду залежить від стану доріг. У нас нові автомобілі, а дороги де-не-де потребують капітальних ремонтів. До деяких сіл камінь-каширська чи ратнівська бригада буде їхати навіть 40 хвилин через бездоріжжя. Але там, де є асфальтове покриття, наші водії-віртуози доїжджають швиденько, навіть за показником, ближчим до міського нормативу, ніж до сільського.
Чи чемно пропускають автомобіль швидкої на дорогах? Чи через несвідомих водіїв траплялися прикрі випадки? Адже кожна секунда важлива, коли йдеться про життя людини.
На жаль, такі випадки бувають. Правда, зараз їх значно менше, ніж раніше, тому що разом із поліцією ми робимо виїзди, й тих водіїв, які не поступаються на дорозі автомобілю швидкої, відразу штрафують.
Не так давно був випадок, коли везли пацієнта в реанімацію, поспішали, їхали з сиреною та проблисковими маячками. За правилами, усі мали б поступатися швидкій, але водій Mercedes не зробив цього. Як результат – ДТП, механічні пошкодження автомобілів, втрата часу, адже ми були змушені викликати іншу бригаду, аби доправити пацієнта до лікарні.
Тому ми закликаємо своїх водіїв: поспішати уважно, не надто поспішаючи. Так, ти з проблисковими маячками, з увімкненою сиреною, але хто знає, чи поряд адекватний водій, який дотримується правил дорожнього руху. Звісно, втрачається час, але збережені життя пацієнта та членів бригади – на першому місці.
Попри велику війну, минулий рік відзначився також здобутками для центру. Чим він був особливий?
Це забезпечення автотранспортом. Уже торік усі 72 бригади мали нові автомобілі.
У липні ми відкрили навчально-тренувальний центр. Там можуть проходити навчання з надання першої допомоги всі категорії медичних працівників, представники поліції, служби з надзвичайних ситуацій, учителі тощо. Закупили сучасні манекени, які імітують скарги, навіть симулятор пологів та інше необхідне обладнання.
Багато уваги торік приділили реорганізації відділення медицини катастроф, оскільки на нього сьогодні лягає основний тягар. На надзвичайні події їде саме бригада медицини катастроф.
Ми розширили мережу бригад медицини катастроф в області. Уже маємо такі бригади в Ковельському, Володимирському та Ківерцівському відділеннях. Відкрили, наприклад, додатковий пункт постійного базування в Ковелі, оновили приміщення пункту в селі Шклинь.
Провели капітальний ремонт пункту екстреної медичної допомоги в Берестечку, відремонтували приміщення на вулиці Словацького в Луцьку, де розташовано наші основні будівлі. Також придбали комплекти спеціального одягу для працівників екстреної медичної допомоги.
Наш центр передовий. У 2021 році його було визнано найкращим в Україні. А торік ми отримали платинову відзнаку EMS Angels Awards за видатні досягнення в догоспітальному лікуванні інсульту.
Працівники центру зголосилися одними з перших поїхати добровольцями на звільнені території Херсонщини, аби надати допомогу місцевим мешканцям. Уже дві бригади працювали там по 10 днів. Як виникла ця ідея? І чи передбачено ще такі ж ініціативи або подібні?
Це була ініціатива Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Міністерства охорони здоров’я. Наш заклад не міг залишитися осторонь. І наша бригада однією з перших поїхала в щойно звільнені населені пункти Херсонщини. Першу бригаду очолив наш медичний директор, лікар із медицини невідкладних станів Анатолій Каленюк. Другу – лікар із медицини невідкладних станів Олександр Бучинський.
Робота наших двох бригад на деокупованій Херсонщині – це радше праця не бригад екстренки, а бригад сімейних лікарів. Вони їздили селами, проводили огляди, надавали консультації, призначали лікування, безоплатно видавали медикаменти.
Туди вже була готова виїжджати наша третя бригада, але, як нам повідомили, нині потреби немає, оскільки вдалося налагодили роботу на місці.
На сторінці в соцмережах центр постійно звітує про допомогу ЗСУ. Як екстренка сприяє наближенню перемоги?
Із початку повномаштабної війни працівники центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф не могли залишатися осторонь.
Перше, що ми зробили, – переказали на рахунок Збройних сил свій дводенний заробіток (близько 1,1 мільйона гривень).
У грудні 2022 року ми переказали близько півтора мільйона гривень на рахунок профспілкової організації. За ці кошти придбали чотири позашляховики, відремонтували їх, заправили повні баки й передали ЗСУ.
Окрім цього, закупили кевларові шоломи з навушниками, оптичний приціл, тепловізор, бронежилети з пластинами, радіостанції, комплект шин до позашляховика.
Також передали військовим 11 повністю укомплектованих санітарних автомобілів.
Які плани має центр на цей рік?
Плануємо завершити всі ремонтні роботи, які розпочали, а також отримати 20 автомобілів швидкої, яких нам не вистачає.
Поглиблюватимемо співпрацю з Волинським медичним інститутом. Ми навіть виділили один навчальний кабінет для студентів-парамедиків.
Цьогоріч плануємо знову вийти на міжнародний рівень: хочемо зустрітися із колегами з країн Балтії та Польщі й поновити спільні навчання, а за змоги – змагання, адже хочемо надалі розвиватися та вдосконалюватися.
Після закінчення війни мріємо організувати на Волині чемпіонат бригад з екстреної медичної допомоги за участі команд із Польщі, Литви та інших країн.
