Постійний автор низки солідних видань («Наші гроші», «Дзеркало тижня») Юрій Ніколов згадав у зневажливому контексті бійців ЗСУ.
Так, коментуючи у соціальній мережі Фейсбук допис народного депутата Железняка про перерозподіл коштів на закупівлю снарядів для Сил оборони України, Ніколов висловив обурення зволіканням з постачанням, а також дозволив собі позбиткуватися з приводу ймовірного порушення процедури контрактування. За його висловом, боєприпаси купили поспіхом, адже «салдатікі в агнє». Тому Міноборони, на думку журналіста, пішло на порушення, оскільки «надо швидко куплять бо салдатікі без боєприпасів памірають».
Звинувачення розслідувача на адресу військового відомства уже спростували в офіційних повідомленнях структур, які займалися закупками – жодних затримок із постачанням немає, а усі необхідні процедури у рамках використання бюджетних коштів були дотримані. Снаряди, які дійсно як повітря потрібні фронту, уже на складах та на ліній бойового зіткнення.
У вічі, однак, впадає той факт, що Ніколов, намагаючись емоційними висловлюваннями посилити ефект «викриття» удаваної «схеми», перетнув лінію, яку у країні, що веде війну за існування, по відношенню до захисників країни перетинати не можна. А саме – свідомо чи ні поглузував з того, що бійці ризикують життям.
Як досвідчений журналіст Ніколов не може не знати того, що слова та вирази мають забарвлення. І що контекст, у якому лунає певний вислів, може сформувати або спотворити відношення до події з боку споживача (читача, слухача). Якщо у фразі «Міністр звітував про збільшення показників» замість слова «звітував» написати – «похвастався», то новина виглядає зовсім по-іншому. А прірва між констатацією знищенням агресора, якого «ліквідували» та описом смерті українця, який «повернувся на щиті» – колосальна.
Слово «салдатіки» по відношенню до бійців ЗСУ та Сил оборони України є неприйнятним у принципі. Які би благородні цілі при цьому не переслідував автор.
І якщо дописувач мав на увазі посилити емоційний ефект на тлі повідомлення про можливу корупцію, то цим способом він лише зашкодив справі, оскільки продемонстрував, що для нього формальна процедура є більш важливим фактором, аніж життя українських бійців. Кепкування про тих, хто «памірають» підтверджує те, що постачальники боєприпасів зобов’язані безперебійно забезпечувати фронт снарядами, навіть якщо будуть порушені усі можливі та неможливі формальності, оскільки життя захисників є безцінним.
Добре, що Ніколова не читають російські пропагандисти. Вони б з великим задоволенням використали його зневажливі вислови про захисників України, акцентувавши, що «принципові» розслідувачі дозволяють собі використання будь-яких епітетів по відношенню до українців, якщо цього вимагає предмет публікації.
А ще краще (для Ніколова), що його дописи не читають і на фронті.
