ІНТЕРВ’Ю з Головою Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галиною ТРЕТЬЯКОВОЮ
– Ще в лютому Ви презентували структурний підхід до процесу інтеграції демобілізованих Захисників та Захисниць в мирне життя. В цьому підході приділяється особлива увага медичним послугам, фінансовій підтримці (грошова стипендія) ветерана, питанню житла, економічній незалежності демобілізованого. Ця архітектура повоєнної адаптації військовослужбовців/демобілізованих потужно обговорювалася як із законодавцями, так і з урядовцями. Скажіть, будь ласка, чи не час затвердити системний документ, який би окреслив план інтеграції демобілізованих Захисників та Захисниць в мирне життя? Адже коли процес демобілізації стане активним, система має бути готова.
Архітектура поствоєнної адаптації військовослужбовців/демобілізованих в цивільне життя напрацьована. Наразі формується перелік пріоритетних законопроектів, які стосуються реалізації цієї стратегії.
Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль також провів в Уряді широку нараду, на якій була презентована ця система інтеграції Захисників та Захисниць України після демобілізації в цивільне життя. На нараді були присутні керівники 7 міністерств: Міноборони, МВС, Мінфіну, Мінсоцполітики, Мінветеранів, Мінрозвитку громад, МОЗ.
Створенню архітектури поствоєнної адаптації військовослужбовців/демобілізованих передувала численна кількість заходів у Комітеті Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, зокрема, «круглих столів», засідань тощо. За результатами таких публічних обговорень у лютому 2023 року були проведені слухання у Комітеті на тему: «Інструменти суспільної підтримки ветеранів – учасників бойових дій у післявоєнний період».
Саме рекомендації слухань у Комітеті, які наразі допрацьовуються, міститимуть сконцентрований перелік дій для Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, обласних та міських органів влади щодо інтеграції демобілізованих воїнів у всі сфери цивільного життя, їх відновлення/реабілітації тощо.
Уряду, наприклад, буде рекомендовано прискорити розробку та затвердження Плану заходів з реалізації безпосереднього процесу зустрічі демобілізованого з військової служби, а також створити Ветеранську патронатну службу.
Невдовзі рекомендації слухань будуть затверджені на засіданні Комітету та оприлюднені.
Система зустрічі демобілізованих має бути вибудованою на належному рівні в максимально короткі терміни. Комітет регулярно перевірятиме стан виконання рекомендацій слухань в межах здійснення контрольної функції парламенту.
– Неодноразово в Комітеті наголошувалося на тому, що Міністерство ветеранів має стати лідером в процесі інтеграції ветеранів в мирне життя. Адже процес переходу від військового до цивільного життя є системним та складним. Сама демобілізація, державна підтримка ветерана та його родини, медичний огляд, реабілітація, трудова інтеграція, житло – ці процеси потребують злагодженої роботи майже половини Кабінету Міністрів України – Мінсоцу, Мінекономіки, Мінфіну, Мінвету, Мінгромад, Мінмолоді та спорту, Міноборони, МОЗ, Міносвіти, Мінкульту. Чи взяв на себе Мінвет системоутворюючу роль? Чи ні? Адже у вузьких колах вже обговорюється створення в державі координатора вищевказаних процесів. Чи свідчить це про те, що Мінвет неспроможний взяти на себе роль лідера державної політики щодо демобілізованих Захисників та Захисниць, яка є вже нагальною?
Не впевнена, що потрібно так різко ставити питання. Але на сьогодні ця функція дійсно не втілена. Неодноразово Комітет і я особисто закликали Міністерство у справах ветеранів взяти на себе роль лідера та координатора ветеранської політики в умовах війни і взагалі. Та, на жаль, цього не відбулося.
Міністерство робить багато роботи, але вона більшою мірою віддалена у часі з точки зору впровадження. Міністерство, наприклад, готує Стратегію переходу від військової служби до цивільного життя до 2032 року, Основні засади державної ветеранської політики. Все це ще потім потрібно буде втілювати в життя.
Однак є виклики, які потрібно приймати вже зараз. І такого «capacity», тобто потенціалу, щоб прийняти ці виклики у Міністерства наразі немає.
Водночас невідкладно потрібно створити структуру в системі державної влади, яка б забезпечила маршрутизацію соціального супроводу ветерана після демобілізації. Відтак пропонується створення Ветеранської патронатної служби.
– Розкажіть, будь ласка, яка роль відводиться цій Службі?
Як я вже сказала, влада має забезпечити супровід демобілізованого воїна в процесі реабілітації та інтеграції в мирне життя. Реалізація цієї стратегії має впроваджуватися в життя урядовою управлінською структурою. На мою думку, при Кабінеті Міністрів України має бути створена Ветеранська патронатна служба. Основними функціями такої Служби мають стати: супровід демобілізованого в процесі інтеграції в мирне життя та координація всіх дотичних до процесу реалізації стратегії міністерств. Ми мусимо фінансувати таку Службу як один з пріоритетних напрямків соціальної політики продовж згаданих мною 2-3 років.
На моє переконання, штат такої служби має нараховувати 10-15 тисяч людей. Більше того, потрібно пропонувати цю роботу саме демобілізованим військовим, які пройшли всі процеси адаптації в мирне цивільне життя.
Завдання ветеранського патрона – розробити та контролювати виконання індивідуальної програми адаптації кожного демобілізованого військового в цивільне життя. Цей процес передбачає виявлення потреб Захисника або Захисниці у всіх сферах життя після демобілізації, а також подальший супровід на шляху їх вирішення.
Особлива увага має приділятися тим Захисникам та Захисницям, які перебуватимуть після демобілізації в складних життєвих обставинах. Наприклад, тим з них, хто матиме інвалідність внаслідок війни та не матиме родини та житла. Над невідкладним вирішенням питань таких громадян мають концентруватися Кабінет Міністрів України і органи місцевого самоврядування.
Щодо житла Верховна Рада України та Уряд мають створити систему надання соціального житла як проміжного, організувати прозорі черги на власне житло ветерана, сприяти розвитку ринку орендованого житла, запропонувати та забезпечити іпотечні програми.
Варто зазначити, що 23 лютого 2023 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об’єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України» (законопроект за реєстр. № 7198). Цей Закон передбачає компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об’єктів нерухомого майна внаслідок збройної агресії росії проти нашої держави, а також створення та ведення Державного реєстру пошкодженого та знищеного такого майна.
Отже (повертаючись до розмови про Ветеранську патронатну службу), якщо ветеран повернувся з війни в родину здоровий, в нього є житло і він має роботу, ми маємо вшанувати його вагомий вклад в Перемогу. Водночас він не потребуватиме такої уваги з боку держави, як його побратим, про якого я згадала вище.
Звісно, історія кожної людини – унікальна. І держава має передбачити всі можливі варіанти сімейного та медичного стану демобілізованого, наявність в нього роботи та житла, напрацювати усі можливі маршрути супроводу.
Я вважаю, що робота Ветеранської патронатної служби має будуватися на принципах роботи хабів, які зустрічали внутрішньо переміщених осіб, наприклад, у Польщі чи Німеччині, тобто хабів, які надавали прихисток нашим громадянам за кордоном, а також на принципах роботи наших ЦНАПів (враховуючи їх досвід розробки ефективних методичних рекомендацій щодо організації роботи/спілкування з людьми, які звертаються за послугою).
Наведу приклад дружньої Польщі. До польського хабу наймалися місцеві волонтери, вони супроводжували українців, які тікали від агресивної війни росії, в процесі їх адаптації на території Польщі. Польська держава платила цим волонтерам за роботу. Українцям пропонувалися шляхи знаходження житла та роботи, курсів вивчення мови, медичних та освітніх закладів тощо. Згодом роль таких волонтерів стали виконувати інтегровані в польське суспільство українці. І вже вони допомагали українцям, які перетнули кордон в пошуках прихистку.
На цьому принципі має бути вибудована робота Ветеранської патронатної служби. Якщо такими патронами будуть інтегровані в мирне життя колишні військовослужбовці, спрацює принцип «рівний– рівному». Це сприятиме довірі ветерана до Служби, адже йому допомагатиме побратим, який на 100% зможе зрозуміти, та максимально особисто зацікавлений в тому, щоб допомогти.
Така солідарність дуже важлива ще в одному аспекті. Не всі демобілізовані військовослужбовці звернуться до ветеранської служби, багато з них матимуть посттравматичний стресовий розлад. В цьому випадку представник Служби має сам завітати до Захисника. Військовий в минулому зрозуміє, що відчуває побратим і зможе знайти слова, щоб допомогти Захиснику звернутися до психолога.
До речі, Національна служба здоров’я України вже закуповує пакети послуг з лікування ПТСР. Ми маємо зробити все, щоб відсоток воїнів, які знаходяться у стані депресії, був мінімальним. Психологічна реабілітація сприятиме ефективній та швидкій інтеграції в мирне життя. Співпраця Служби з МОЗом має бути в цьому аспекті дуже потужною.
Водночас Ветеранська патронатна служба не має діяти безстроково. Адже до використання публічних фінансів (кошти платників податків будуть йти на фінансування цієї Служби) ми маємо ставитися раціонально та заощадливо. Це проект на 2-3 роки. За цей період Служба має виконати своє завдання, а демобілізовані військовослужбовці – повернутись до цивільного життя.
– Чи здійснюється вже пошук потенційного керівника такої Служби та напрацювання системи підготовки перших фахівців?
Потрібно починати шукати таку людину. Вона має володіти досвідом, який допоможе організувати відповідальну роботу такої Служби.
Працівники, що найматимуться до цієї служби, як і усі державні службовці, які будуть взаємодіяти з демобілізованими військовими, мають забезпечити високий рівень надання послуг та спілкування. Усі без винятку мають: пройти тренінги щодо взаємодії з людьми, які пережили ситуації фізичних та психологічних травм, мають високий рівень психологічного напруження, пов’язаного з війною; вивчити основи спілкування з людьми, які перебувають у важкому психологічному стані; вміти деескалювати напруження та вирішувати конфлікт через розуміння та емпатію; здобути навички медіації.
Після виконання завдань по захисту Батьківщини та українців, подекуди вкрай складних, в страшних умовах війни, Захисники та Захисниці України отримали пріоритетне право бути прийнятими на найвищому рівні як державою, так і кожним членом суспільства. Звісно, через деякий час ми повернемося до Конституції та її положень щодо рівності всіх. Але воїни мають відчути в цю дельту часу – 2-3 роки після мобілізації – всю силу поваги до них, визнання подвигу, який вони здійснили ціною власного здоров’я для нашого життя у вільній Україні.
– Що ще потрібно врахувати в діалозі демобілізованого військового та представників державних «фронтів» (ЦНАПів, Державного центру зайнятості, медичних закладів, органів місцевого самоврядування тощо)?
В цьому процесі дуже важливу роль має зіграти сам ветеран. Зараз поясню чому.
На взаємодію держави та громадянина, як би ми цього не хотіли, до цих пір впливають неприбрані уламки старої системи відносин державного службовця та людини. Система стрімко змінюється, громадяни все більше розуміють сенс та положення Конституції України; потужність народовладдя; можливості впливу громади на державні процеси.
Ветерану, який повертається додому, потрібно пам’ятати про цей контекст, в якому ми всі наразі знаходимося, пам’ятати, що ми не досягли вершини та кращих практик співпраці громадянського суспільства та влади. Цього не досягла жодна держава на 100%.
Отже, захистивши державу, ветеран повертається додому. Він закономірно очікує, що його чекають, йому вдячні та готові надати послуги на найвищому рівні. Це право він отримав по факту захисту громадян та держави. І ми наразі вибудовуємо саме такі підходи.
Однак кожен з нас розуміє, що стикнутися з недосконалістю цього процесу до цих пір можливо. І якщо це буде відбуватися, ветеран разом зі своїм «адвокатом» – представником Ветеранської патронатної служби сприятиме позитивній зміні системи, виявляючи її недосконалість та подаючи скарги у відповідні інстанції.
Науковці зауважують, що кардинальний переворот суспільних відносин від держава-людина до людина-держава утворює умови до піднесення гуманізму, а демократичний устрій громадсько-правових відносин зменшує пропагандистсько-ідеологічну складову.
– Повертаючись до архітектури поствоєнної адаптації військовослужбовців/демобілізованих, то пропонується замінити пільги на так звану грошову стипендію та додаткову оплачувану відпустку. На Вашу думку, якого розміру має бути ця відпустка і який період діяти? Чому це буде ефективніше?
Існує велика проблема з пожиттєвими пільгами учасників бойових дій, які у свій час передбачили політики в чинному законодавстві без урахування спроможності Державного бюджету. Низка цих пільг не працює. Навіть у мирний час таку кількість пільг бюджет держави компенсувати не може.
Система підтримки ветеранів з використанням коштів Державного бюджету потребує трансформації та актуалізації відповідно до потреб ветерана. Зокрема, концепція пропонує існуючі в законодавстві пільги для учасників бойових дій перевести у 2-3 річну грошову стипендію/доплату до основного доходу. Водночас ми маємо провести опитування самих військовослужбовців, що саме в першу чергу вони потребують після демобілізації, яку підтримку та сервіс очікують.
Непрацюючі пільги треба замінити на те, що дійсно потрібно громадянам після демобілізації. Це об’єктивно житло, державна фінансова підтримка на період адаптації до мирного життя, реабілітація, відпустка (на яку в бюджеті також мають бути передбачені кошти), сприяння держави в досягненні захисниками економічної незалежності. Всі ці процеси потребують патронату з боку держави (Ветеранська патронатна служба) у тісній співпраці з представниками фронт-офісів держави (ЦНАПи, Пенсійний фонд, УСЗНи, органи місцевого самоврядування тощо).
Щодо оплачуваної відпустки, тут ми будемо дискутувати щодо назви, адже це не типова відпустка. Але після демобілізації військовослужбовець має мати щонайменше 2-3 місяці для того, щоб адаптуватися у цивільне життя, і отримувати дохід за рахунок держави на рівні середнього розміру грошового забезпечення під час служби.
Цей час потрібен демобілізованому Захиснику чи Захисниці, щоб, зокрема, прийти до територіального центру комплектації та соціальної підтримки для здійснення бюрократичних процедур, завітати до роботодавця, який зберігав за воїном робоче місце, навідатися до Ветеранської патронатної служби, побути з родиною, яка довго чекала, вирішити побутові справи, можливо, зайнятися громадськими справами, здобути додаткову чи часткову кваліфікацію, спланувати сімейну економіку. Для цього, на мій погляд, потрібні ці 2 місяці.
За оптимістичним сценарієм через ці 2-3 місяці державної підтримки та тісної взаємодії з Ветеранською патронатною службою демобілізований військовослужбовець має мати робоче місце, дохід, стипендію від держави до основного доходу, медичний захист, житло, здобути додаткову або часткову кваліфікацію (за потреби).
Що стосується згаданої стипендії на 2-3 роки, то її розмір повинен залежати від посади військовослужбовців під час війни, строку служби, кількості виконаних бойових завдань. Все це потрібно ретельно обрахувати. Це вже робота для Уряду. В той же час потрібно готувати системні законопроекти та розпочинати перемовини з МВФ щодо забезпечення поствоєнної адаптації. Адже це все стосується бюджетного фінансування.
Очікується, що після 2-3 років державної підтримки учасник бойових дій зможе продовжити життєвий шлях вже без особливого супроводу держави.
– Якщо говорити про медичні послуги для демобілізованих, то особливо важливими для них є, зокрема, протезування та реабілітація. Також вкрай необхідним є ранній скринінг ПТСР. Іноземний досвід свідчить, що такий скринінг має проводитися ще до повернення військових до рідних домівок.
МОЗ потужно працює над цими питаннями. Законодавство вже передбачило захист осіб з інвалідністю за рахунок держави. Тим, хто потребує, надається вся медична допомога, допоміжні засоби реабілітації. Все це надаватиметься безкоштовно.
Що стосується раннього скринінгу ПТСР, то це питання має бути опрацьовано системно.
Взагалі, я вважаю, що психологічний скринінг має проводитися декілька разів. Також потрібно передбачити можливість проходження тесту-опитувальника на наявність ПТСР на різних етапах взаємодії з демобілізованими військовими. Наприклад, при прийомі на роботу, під час взаємодії з Ветеранською патронатною службою чи лікарем первинної допомоги. Мають бути інструкції щодо подальших дій ветерана, якщо під час проходження такого тексту наявні маркери, що можуть свідчити про наявність ПТСР. Втім, визначити, є розлад чи ні може лише фахівець.
Робота з ПТСР – це робота всього суспільства. Усі мають володіти навичками спілкування з людиною, яка його має, розуміти необхідність толерантного ставлення до неї, адже цей розлад – ніким не бажана особливість, що спричиняє російська агресія.
Вперше ж, на мою думку, скринінг ПТСР має відбуватися під час мобілізації громадянина. Збройні Сили мають розуміти стан здоров’я людини безпосередньо на вступі до військової служби. Медичні огляди мають проводитися продовж всієї служби.
До речі, наразі модернізацію проходять ВЛК та МСЕКи. Основою цієї модернізації мають бути лікарі, які знають, що таке Міжнародна класифікація функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я, що таке індивідуальна програма реабілітації.
Під час демобілізації має відбутися ще один медичний огляд військовослужбовця, в тому числі і психологічний скринінг. Після цього лікарі повинні порівняти стан здоров’я Захисника чи Захисниці на початку служби та по її завершенню, та створити Індивідуальну програму реабілітації для кожної людини. Цим питанням займається МОЗ. Не швидко, але ефективно.
До речі, саме наша монобільшість в парламенті прийняла Закон України «Про реабілітацію у сфері охорони здоров’я». Ми відходимо від поняття санаторно-курортного лікування, в якому слово «лікування» лише слово, і переходимо на закупівлю реабілітаційних послуг через Національну службу здоров’я України для їх подальшого безоплатного надання населенню країни за рекомендацією лікаря.
Для цього МОЗ зробив майже в кожному протоколі надання медичної допомоги за певною нозологією, зокрема, що стосується нещасних випадків з людьми (в тому числі контузій, поранень, втрати будь-якого функціоналу, зокрема, кінцівки, зору) реабілітаційний блок. Закуповуючи лікування тієї чи іншої нозології, відбувається також закупівля реабілітаційного процесу. Окремо створено протокол лікування ПТСР, який, до речі, отримав знак якості ВООЗ.
Наразі в Комітеті ведеться дискусія, як ці індивідуальні плани реабілітації корелюються з організацією робочого місця для людини з інвалідністю. У нас на розгляді знаходиться законопроект «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працю» за реєстр. № 5344-д, який є частиною адаптації військовослужбовця до мирного життя. Цей законопроект передбачає переобладнання робочого місця людини з інвалідністю відповідно до її потреб і втраченого функціоналу за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю. Відповідні накопичення Фонду будуть формуватися за рахунок сплачених роботодавцями цільових внесків на підтримку працевлаштування людей з інвалідністю. Ці кошти витрачатимуться виключно на організацію «розумних» місць для людей з інвалідністю.
Чиниться шалений спротив цьому закону з боку тих, хто зараз користується коштами Фонду. До мене надходять листи з проханням розширити напрямки використання коштів, передбачених законопроектом для організації робочих місць, на культурно-масові та фізкультурно-оздоровчі заходи, повернути санаторно-курортне лікування. Але витрати на ці позиції неможливо проконтролювати. Тому і відбувається реформа медичної сфери. Ми йдемо від радянських до європейських стандартів.
Ми маємо зробити все, щоб максимальна кількість людей з інвалідністю була економічно незалежною та самостійною. Законопроект описує системну реабілітацію усіх осіб з інвалідністю в Україні, сприяє трудовій інтеграції. Ми маємо зробити «розумні» робочі місця для людей з інвалідністю, які гідні того, щоб бути економічно незалежними.
– Якщо говорити про економічну незалежність військовослужбовця після демобілізації, то як Ви бачите участь ветеранів після відпочинку та фізичного/психологічного відновлення у відбудові та творенні оновленої країни? Адже кількість демобілізованих, патріотично налаштованих Захисників та Захисниць складатиме за оцінками КМУ більше 1 млн громадян.
В першу чергу, певно що демобілізований Захисник чи Захисниця буде розмірковувати, чи повернеться він чи вона на ту роботу, з якої йшов на війну. Буде з`ясовувати, чи працює його підприємство, чи, можливо, воно було переміщено до більш безпечних областей України, а можливо військова агресія росії взагалі його знищила. В кожному з варіантів буде різний розвиток подій. За цей процес в більшій мірі відповідатимуть Міністерство економіки України та Державний центр зайнятості.
Зупинюся на деяких можливостях для демобілізованих військових.
Ми вже робимо порівняння, як військово-облікові спеціальності корелюються з класифікатором цивільних професій, і яку кваліфікацію потрібно додатково отримати, щоб якнайкраще застосувати свої знання у мирному житті. Якщо людина захоче скористатися цією можливістю, вона може звернутися до Національного агентства кваліфікацій. Додаткову часткову кваліфікацію вже можна отримати в 7 кваліфікаційних центрах України. Їх мережа має розширюватися.
Можливо, людина захоче залишитися на військовій службі. Адже армію за стандартами НАТО нам також потрібно створювати. І хто, як не Захисники та Захисниці держави в російсько-українській війни мають бути основою цього процесу.
Плануємо прийняти закон щодо можливості працевлаштування колишніх військових з активною громадянською позицію в органи місцевого самоврядування, на публічну службу. Наразі народний депутат України Давид Арахамія активно вивчає питання позитивної дискримінації при працевлаштуванні демобілізованих на публічну службу.
Водночас останні дослідження свідчать, що більше 60% військовослужбовців хочуть керувати власним бізнесом. Міністерство економіки вже розробило відповідні програми зайнятості, які передбачають отримання учасником бойових дій гранта на власну справу в розмірі до 250 тисяч гривень, у разі працевлаштування однієї людини. Також передбачені гранти на розвиток бізнесу для одного з подружжя в розмірі до 500 тисяч гривень, поки чоловік чи дружина захищає державу. Таку ідею Міністерство запозичило з американського досвіду. Це гарна можливість підготувати сімейний бізнес до моменту повернення дружини чи чоловіка з фронту.
Крім того, ми в Комітеті вважаємо, що Мінекономіки могло б підготувати «працюючі» бізнес-плани, на які демобілізований військовий зможе отримати доступний кредит/інвестицію. До прикладу, в західних регіонах можна робити бізнес з продажу грибів та ягід. Для цього, приміром, можна взяти кредит на купівлю роботизованої системи збирання грибів або ягодозбиральні комбайни і мати з такого бізнесу добрий прибуток. Або, як я вже колись казала, робити крафтові напої, як для внутрішнього, так і для зовнішнього ринку, займатися фермерством (виробленням молочних продуктів). Тобто організувати ту економічну незалежність, якої прагнуть наші військовослужбовці після закінчення війни.
Складовою цієї політики має стати законопроект про свободу підприємницької (економічної) діяльності домогосподарств, який вже зареєстровано у Верховній Раді України від № 8143. Цей проект Закону дозволяє домогосподарствам започатковувати сімейний бізнес без реєстрації ФОП.
– І останнє запитання щодо коштів. Інтеграція демобілізованих військовослужбовців потребуватиме значних видатків із Державного бюджету країни, подекуди – додаткових. Чи готовий Кабінет Міністрів України до цього?
При прийнятті рішень ми всі маємо пам’ятати ціну подвигу, який здійснив та здійснюють Збройні Сили України. Ціна цього подвигу вища, зокрема, за податки, які ми всі сплачували, наближаючи Перемогу в тилу.
Кожен з нас має віддати борг суспільства перед захисниками держави за можливість жити у вільній Україні. Підтримка демобілізованого українця – один з пріоритетів державної політики загалом.
Більше того, ми маємо зберегти пам’ять про здійснений подвиг. Ці питання вже, звичайно, знаходяться в культурній площині.
Ми маємо збудувати Національне військове меморіальне кладовище, щоб кожен з нас міг його відвідати та віддати шану і вдячність полеглим за вільне українське життя воїнам. Маємо складати про захист України вірші, пісні, створювати художні та документальні фільми.
Все, що відбувається, ми маємо пам’ятати та передати нащадкам, сформувати історичну пам’ять про війну проти нашої нації… Але це вже завдання Міністерства культури та інформаційної політики України.
Людина творить державу, людина захищає державу, людина здобуває Перемогу. Тож маємо будувати політику відповідно до Концепції людського капіталу.
У нас буде стратегія Переможця. Маємо використати цей запал для потужного розвитку та відновлення. Кожен міністр має пріоретизувати життя людини, її здоров’я, психологічний стан, потреби людини, економічну незалежність кожного українця. Людина, її фізичний та психологічний стан має бути в центрі уваги держави. Ці орієнтири мають стати основними для будь-якої політичної сили. Майно можна відбудувати. Маємо зберегти покоління переможців, а відтак – націю та її майбутнє.
