Правоохоронці серед перших заходять на деокуповані українські території. Вони відновлюють правопорядок і серед питань, які вирішують, – виявлення постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною (СНПК). Про роботу своїх колег розповідає заступниця міністра внутрішніх справ України Катерина ПАВЛІЧЕНКО.
– МВС є ініціатором створення мобільних груп з реагування на випадки СНПК на деокупованих територіях. Хто входить до їхнього складу? В яких регіонах вони працюють?
– З квітня 2022 року на деокупованих територіях почали функціонувати спеціалізовані поліцейські мобільні групи, які виявляють сексуальні злочини. Це наш перший і найбільш ефективний інструмент. Їхня діяльність спрямована на виявлення, документування сексуального насильства, яке вчиняли військові рф відносно цивільного населення.
До складу мобільних груп входять: поліцейські, які раніше реагували на випадки ґендерно зумовленого насильства, слідчі, ювенальні поліцейські, прокурори та психологи. Крім того, до роботи мобільних груп на деокупованих територіях залучаються працівники соціальних служб та закладів охорони здоров’я.
Загалом створено 8 мобільних груп у 8 областях: на Донеччині, Київщині, Сумщині, Чернігівщині, Миколаївщині, Запоріжжі, Харківщині та Херсонщині.
Від початку створення групи відпрацювали близько 540 населених пунктів.
– Яку першу допомогу мобільні групи пропонують потерпілим від СНПК після їхнього виявлення?
– Робота груп спрямована не лише на те, щоб задокументувати злочини, а й на те, щоб орієнтувати постраждалу особу на отримання комплексної реабілітаційної допомоги. В цьому питанні значну роль відіграють психологи та співробітники соціальних служб, які долучені до роботи з поліцейськими.
Якщо говорити саме про поліцейських, то вони надають всю необхідну інформацію цивільному населенню. Розповідають про види допомоги, які воно може отримати, пропонують перелік установ і гарячих ліній, куди звернутися за подальшою допомогою.
– Чи проходять члени мобільних груп попередню психологічну та іншу підготовку, необхідну для роботи з постраждалими від СНПК?
– Так, поліцейські, які працюють у цих мобільних групах, проходять спеціальну підготовку. Ще у 2022 році спільно з міжнародними партнерами МВС ініціювало відповідні тренінги саме для тих співробітників поліції, які працюють з постраждалими від СНПК. Зазначу, що це не лише правоохоронці, які входять до складу мобільних груп, а й інші категорії поліцейських, які стикаються з такими постраждалими чи свідками. Також ми проводимо підготовку викладачів відомчих вишів, щоб вони передавали свої знання курсантам.
Загалом нам вдалося підготувати близько пів тисячі співробітників системи Нацполіції. Для МВС важливо, щоб усі вони зрозуміли, як правильно розслідувати злочини, пов’язані з сексуальним насильством внаслідок війни, як працювати з постраждалими, як надавати їм допомогу. Особливу увагу у підготовці ми приділяємо представникам слідчого та превентивного блоку Нацполіції, а також ювенальної превенції. Українські та іноземні психологи, експерти з правоохоронних питань передають їм важливі знання та навички спілкування та поводження з постраждалою особою.
Дуже важливо, щоб у своїй роботі наші співробітники застосовували підхід, орієнтований саме на інтереси постраждалої особи.
– Скільки випадків СНПК вже виявлено на сьогодні? Хто, за вашою статистикою, найчастіше потерпає від цього виду злочину?
– З початку повномасштабного вторгнення рф в Україну слідчими Національної поліції здійснювалося розслідування у 71 кримінальному провадженні за фактами вчинення військовими рф сексуальних насильств відносно щонайменше 89 постраждалих осіб. Серед них були не лише жінки, а й чоловіки та діти. Лише стосовно дітей зафіксовано 10 фактів сексуального насильства.
Вдумайтеся: наймолодшій жертві сексуального насильства було лише 4 роки, а найстаршій – 82 роки. Найбільше, 40 таких злочинів, задокументовано на звільненій від окупантів правобережній Херсонщині, серед яких поліцією було встановлено й 24 потерпілих чоловіків, до яких окупанти застосовували насильство сексуального характеру.
Наразі Національною поліцією здійснюється розслідування в рамках 54 справ щодо фактів сексуального насильства з боку окупантів. У деяких із них постраждалими є не одна, а декілька осіб.
Слідчими вже ідентифіковано 19 російських військових, яким заочно повідомлено про підозру за статтею 438 КК України за порушення законів та звичаїв війни, зокрема міжнародних конвенцій та договорів. Ми не зупиняємося на цьому та працюємо, щоб встановити і притягнути до відповідальності кожного воєнного злочинця.
Усвідомлюємо, що з часом виявлятимемо нові випадки СНПК, і тому наведені мною цифри збільшуватимуться.
– На вашу думку, яка частка постраждалих від СНПК реально виявляється? Чому досі чимало з них вважають за потрібне замовчувати те, що з ними сталося?
– Говорити про якийсь відсоток, мабуть, ще зовсім зарано, адже деякі території України ще не деокуповані. Але кількість постраждалих набагато, набагато більша, ніж їх наразі виявлено та ідентифіковано.
Сексуальне насильство часто називають «невидимим злочином», оскільки жертви зазвичай уникають спілкування з правоохоронними органами. Це може бути зумовлено багатьма чинниками, такими як бажання не згадувати травматичні події, страх повернення окупантів або занепокоєння за безпеку своїх родичів, які можуть перебувати на тимчасово окупованих територіях. Страх перед осудом соціуму також є важливим фактором.
Стигматизація постраждалих від сексуального насильства відображає негативний спадок патріархальних традицій, які тривалий час існували в нашому суспільстві. Як показує досвід Хорватії, найближчі 10 років ми дізнаватимемося про випадки СНПК, які сталися в минулому. Адже постраждалим часто потрібен час, щоб про це розповісти. Але такі злочини не мають строку давності, тому коли б до поліції не звернулися наші громадяни, справа буде розслідуватися.
– Як відбувається фіксація випадків СНПК?
– Тут все досить просто. Члени мобільних груп безпосередньо виїжджають у деокуповані населені пункти. Вони спілкуються з мешканцями цих територій, виявляють свідків і громадян, які постраждали від сексуального насильства з боку російських військових. Правоохоронці збирають свідчення та докази.
Виявлені поліцейськими факти вчинення окупантами злочинів сексуального характеру одразу реєструються та вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
– Чи можна такі злочини російської армії вважати проявом геноциду проти мирного українського населення? Якщо цей факт геноциду буде визнано на міжнародному рівні, то чим це загрожуватиме росії?
– Аналіз вже задокументованих поліцією випадків сексуального насильства, вчинених російськими військовими в Україні, на нашу думку, думку слідства, має всі ознаки геноциду.
Про те, що сексуальне насильство свідомо застосовується як зброя війни, свідчать випадки, коли командири армії рф віддавали накази своїм підлеглим ґвалтувати українок. Приміром, на Київщині командир віддав наказ своїм підлеглим ґвалтувати місцевих мешканок. Він та двоє підлеглих ходили по селу та шукали «підходящих». Було зґвалтовано двох жінок. Чоловік однієї з потерпілих хотів заступитися за свою дружину. Його вбили. Зґвалтована жінка та її 15-річний син 3 дні перебували в будинку з тілом мертвого чоловіка. Потім його закопали на городі.
Світ має знати та розуміти, що росія як країна-агресор використовує насильство проти мирних людей – вбивства, тортури, залякування – як військову стратегію. Частиною цієї стратегії є й сексуальне насильство.
Володимир ДОБРОТА,
Національний пресклуб «Українська перспектива»
Матеріал підготовлений у рамках Проєкту «Вистоїмо разом. Вдосконалення системи підтримки постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною (СНПК)». Проєкт виконує Український Жіночий Фонд у партнерстві з громадською організацією «Ла Страда-Україна» та Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем» за підтримки Офісу Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції й Апарату Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики та за фінансового сприяння Європейського Союзу.
