Війна за виживання держави – це той випадок, коли частенько доводиться обирати між більшим і меншим злом, коли демократія слабшає, а обов’язки стають вищими за права та свободи. Проте, дедалі частіше можна почути, що в боротьбі з Росією нам важливо не перетворитися самими на країну з подібними цінностями та ставленням до людини.
Актуальнішим це питання стає особливо на фоні свавільної, нерідко – протиправної поведінки працівників ТЦК, про яку ми чуємо дедалі частіше з засобів масової інформації. Безумовно, це все скидається на російську пропаганду, ІПСО, а люди, які вмирають під час ВЛК, висвітлюються як жертви раптового нападу епілепсії, навіть якщо в анамнезі пацієнта раніше не було такої недуги. Не усі українці беззаперечно вірять такому збігу обставин.
Букви зв’язалися з одним із постраждалих від дій представників ТЦК – Олександром Зарюгіним, і дізналися деталі його гіркого досвіду зустрічі з ними. Єдина причина, чому цей чоловік зумів зв’язатися з нами і розповісти свою історію – оскільки, на відміну від його колег по нещастю в той день, Олександр має легальне право на відстрочку, знає свої права та, як стверджує він, не піддався тиску й погрозам.
В минулому Олександр Зарюгін (посередині в окулярах) працював поліціянтом ще першого набору реформованої патрульної поліції. Зараз його професія більш спокійна та творча, проте саме знання прав і законів дозволили уникнути протизаконної мобілізації після фактичного викрадення його працівниками ТЦК.
Подробицями що відбувалося за стінами ТЦК, як діяла поліція під час виклику, і якою була доля інших затриманих, він поділився з Буквами.
8 червня до Олександра з авто на “євробляхах” вийшли люди у військовій формі та, не представившись, наполягли на тому, щоби він сів у їхнє авто. Під час усього процесу поруч не було, як того вимагає закон, представників МВС, а також не було виписано жодних повісток. Як колишній поліціянт, Олександр знає свої права та обов’язки, і наголошує: ці військові не мали жодної юридичної підстави проводити жодних процесуальних дій.
Фактично, незнайомці намагалися посадити його у цивільне авто та вивезти у невідомому напрямку. Олександр все-таки погодився поїхати з ними, не знаючи що чекає на нього попереду.
“Вони “переконували” так, що було зрозуміло шо відмовитись не можна, бо буде бійня і протизаконне силове затримання. Плюс вони навішали локшини шо ми лише уточнимо дані і привеземо вас сюди назад”, – поділився з Буквами чоловік “методами” місцевих працівників ТЦК.
Як потім вияснилося, невідомі відвезли чоловіка до міста Надвірна (Івано-Франківська область) в роту охорони ППЗВ #2.
Ким були ці люди, які везли Олександра – досі невідомо, оскільки вони не представилися, на них не було жодних опізнавальних знаків, і чи вони взагалі були військовими, працівниками ТЦК, чи просто людьми у формі – теж не до кінця зрозуміло. Затримання ними не було ніяк документально зафіксовано. Одначе, сам Олександр фіксував усе, де це було можливо. Зокрема, болгарські номери автомобіля, на якому його відвозили.
Владіслава Чорна
