Реформа судочинства триває вже багато років, однак рівень довіри до судів залишається одним із найнижчих серед державних інституцій. А все тому, що це одна з найболючіших тем для українського суспільства і досі.
Суддя Марина Барсук також піднімає це питання та розповідає, чому головні виклики для українського судді починаються вже після призначення, як кадровий дефіцит та суспільний тиск впливають на правосуддя і чому прозорі рішення є ключем до відновлення довіри.
За її словами, суспільство часто зосереджується на процедурах відбору та перевірки доброчесності кандидатів у судді. І це справедливо, адже високий рівень вимог є основою довіри. Втім, саме після призначення починається найскладніший етап.
«Ми багато говоримо про добір та оцінювання, і це правильно, адже високий поріг входу в професію є фундаментом довіри. Але що відбувається після того, як кандидат одягає мантію? Тут починається найскладніше – щоденний, непомітний іспит, результати якого суспільство бачить у власних життєвих історіях».
Один із найбільших викликів сьогодні – нестача кадрів. У судах працює лише від 22% до 61% необхідних суддів, апеляційні інстанції перебувають на межі паралічу. Це призводить до колосального навантаження на тих, хто залишився у системі.
«Суддя, який розглядає десятки справ на день, фізично не може заглибитись у кожну з них з однаковою увагою. Та цього очікують сторони», – пояснює суддя-спікер.
Такі умови, додає вона, загрожують якістю рішень і створюють ризик професійного вигорання. І як раніше зазначала Марина Барсук, що забезпечення суддів повинні бути сталими, суддя має розуміти, на які умови розраховує після завершення кар’єри.
Однак, окремим випробуванням стає постійний медійний та суспільний тиск. Наприклад, існує хибне та викривлене уявлення суспільства про “суцільну корупцію” в судовій системі. Хоча, як аналізувала раніше суддя, за данними НАБУ у 2024 році підозр отримали 10 народних депутатів (із 401), 4 представники уряду/ЦОВ (з ~150 осіб), 5 суддів (із 4999).
Тобто лише 0,1% суддів потрапили під підозру. Один відсоток – це 50 осіб, а йдеться про 5 осіб з усієї системи.
За словами Марини Барсук, хоча кожен окремий випадок має бути публічним і прозорим, загальний рівень підозр не дає підстав стверджувати про “суцільну корупцію” в судовій системі.
«Однією з найскладніших перевірок для судді сьогодні є ‘справедливий гнів’ суспільства. Коли ще до вироку призначили винного, від судді очікують не правосуддя, а легітимації вже існуючого рішення. Встояти перед цим – і є справжній іспит на незалежність».
На переконання судді Північного апеляційного суду, незалежність має не лише інституційний, але й людський вимір. Вона проявляється у вмінні пояснити суспільству логіку рішення.
«Суспільство сьогодні очікує від суду не тільки справедливих рішень, а й доступного пояснення, відкритого діалогу та зрозумілих правил взаємодії з Фемідою. Саме на ці запити має дати відповідь нова система комунікації».
Суддя-спікер зазначає, що для цього дуже важливий конструктивний та відкритий діалог з пресою, яка висвітлює рішення суддів.
«Незалежність судді проявляється не лише у здатності протистояти тиску, але й у сміливості говорити просто про складне, пояснювати логіку свого рішення. Прозоре і зрозуміле рішення є найсильнішим аргументом на користь доброчесності всієї системи».
Вона наголошує, що навіть ідеально юридично виписане рішення може породити недовіру, якщо його мова є закритою для розуміння громадян.
Шлях до довіри – це не гучні гасла чи одноразові реформи, а щоденна робота кожного судді в конкретній справі, підсумовує Марина Барсук.
