На перший погляд, абсолютно різні справи Нестора Шуфрича та Сергія Кузьміних, але при більш скрупульозному вивченні, виявляються мають дещо спільне. Перший – досвідчений політик, якого звинувачений у державній зраді, співпраці з фсб та інформаційному сприянні агресору. Інший – депутат-новачок від “Слуги народу”, обвинувачений у більш ніж півмільйонному хабарі за “організацію” медзакупівель на Житомирщині. Різна вага обвинувачень, різний бекграунд. Але попри це обох підозрюваних, здається, об’єднує вправне і наполегливе затягування судового процесу.
Перенесення судових засідань – одна з основних тактик адвокатів для затягування розгляду справ. При цьому формально підстави можуть бути цілком законними: від необхідності ознайомлення з новими матеріалами справи до зайнятості в інших процесах. Таку тактику часто використовують, як свідому та продуману стратегію, розповідав УНН раніше суддя Вищого адміністративного суду у відставці, адвокат Олександр Ситников.
Таких методів багато. Адвокати просять про перенесення, щоб, наприклад, ознайомитися з матеріалами, або через те, що мають два засідання одночасно. Можливих тактик та варіантів може бути безліч. І перенесення засідань – це, безумовно, один із варіантів тактики затягування процесу
Здається захисники Шуфрича та Кузьміних озброїлись саме цим інструментом. Давайте по черзі: у справі Шуфрича все виглядає масштабніше й публічніше. У вересні 2023 року йому оголосили підозру у держзраді. У 2024 році справу передали до суду, однак розгляд по суті не почався досі. Причини затримки класичні для затягування – зміна складу суду, клопотання захисту про розгляд справи колегією, постійні відводи, а ще активне використання теми здоровʼя. Так адвокати Шуфрича кілька разів викликали швидку до зали суду, а також домоглися направлення обвинуваченого на лікування під охороною. Результат – справу розглядають вже майже 2 роки, але досі так і не перейшли до розгляду по суті. Можемо зробити висновок, що у цьому кейсі тактика відтермінування працює, як годинник.
Схожа ситуація і у справі чинного нардепа Сергія Кузьміних. Його затримали ще раніше ніж Шуфрича, у січні 2022 року під час передачі хабаря на суму 558 тис. грн. Справу передали до ВАКС, а сам депутат вийшов під відносно невелику, в порівнянні до хабаря, заставу, яка склала 49 620 грн. Згодом почалися роки процедурної боротьби. Кузьміних не з’являвся на допити через що його навіть оголошувати у розшук, посилався на депутатські відрядження та пропускав на засідання, адвокати висували формальні претензії до складу суду, вимагали повторного вручення обвинувального акту, віддавали перевагу засіданням по своїм іншим справам, клопотали про скорочення часу судового засідання – здається, затягували процес, як можна довше. І хоча слідство опублікувало відео, на якому зафіксовані докази скоєння злочину, справа Кузьміних, як і Шуфрича, досі не наблизилась до вироку. А починаючи з минулого засідання, Кузьміних здається вже став напряму повторювати за Шуфричем – ліг в лікарню, саме тому не прийшов до суду. Прокурор навіть клопотав у суді про примусовий привід Кузьміних.
Ба більше — за цей час Нардеп Кузьміних встиг отримати понад 2,5 млн грн компенсацій із держбюджету, залишаючись повноправним парламентарем.
Обидві історії це яскравий приклад того, як в Україні навіть найгучніші публічні кримінальні справи перетворюються на нескінченну тяганину. Адже, медичні довідки, відрядження, клопотання, апеляції – це не лише інструменти правосуддя, а й методи маніпуляцій судовим процесом для захисників.
Шуфрич і Кузьміних – не просто фігуранти гучних розслідувань. Можливо вони ще й приклад того, як стратегія затягування судового розгляду справи перетікає в уникнення відповідальності. І поки цей інструмент працює – правосуддя не гарантує справедливого фіналу. Адже, коли захищатися немає чим – найкращий план тягнути час.
