Партія «Наш край» намагається повернутися в політичне життя. Касаційний адміністративний суд розглядає їх скаргу щодо скасування рішення про заборону політсили, ухваленого у 2024 році.
Підставою для цього стали матеріали СБУ, що містять докази підривної діяльності членів партії: десятки представників «Нашого краю», здебільшого з тимчасово окупованих територій, підозрюються у співпраці з Росією та нині займають керівні посади в окупаційних адміністраціях.
Проте, попри ці факти, на четвертому році повномасштабної війни, в українських судах досі є служителі Феміди, які не проти реабілітації політсили, чия діяльність межує з державною зрадою.
Колаборанти з «Нашого краю»
Партія була створена у 2011 році, зусиллями колишніх представників «Партії регіонів». Активну діяльність вона почала у 2014-му, здобуваючи місця в місцевих радах. Саме там «Наш край» діяв у тандемі з «Опозиційною платформою – За життя», зокрема у блокуванні ініціатив щодо дерусифікації та декомунізації.
У 2018 році на Сумщині депутати від партії підтримали ініціативу ОПЗЖ, спрямовану проти заборони російських телеканалів. У 2019-му в Сєвєродонецьку вони виступили проти перейменування вулиць, названих на честь радянських діячів, у 2020-му в Миколаївській міськраді підтримали пропозицію щодо визнання російської мови регіональною.
А після початку повномасштабного вторгнення партія відмітилась масовим переходом своїх депутатів на бік ворога. Найвідоміші колаборанти з “Нашого краю”:
- Володимир Сальдо, ексмер Херсона. У 2022 році повернувся до виконання повноважень голови Херсонської ОДА — під російським триколором. У 2023 році суд заочно визнав його винним у державній зраді, колабораціонізмі, виправданні агресії РФ і призначив 15 років ув’язнення.
- Альона Ротова, депутатка Херсонської ради від «ОПЗЖ» (з 2020), яка у 2015 році балотувалась від «Нашого краю». 9 червня 2022 року отримала підозру у держзраді. За даними СБУ, вона добровільно контактувала з ФСБ РФ і передавала списки місцевих патріотів.
- Сергій Хортів – мер Рубіжного, нині керує містом від імені «ЛНР».
- Володимир Подольський – депутат Щастинської райради Луганщини, став головою окупаційної адміністрації Новоайдарського району «ЛНР».
- Сергій Токар – голова ради Троїцької районної парторганізації, тепер виконує обов’язки голови адміністрації Троїцького району «ЛНР».
- Віталій Булюк – депутат Херсонської облради, став заступником Сальда, а потім очолив окупаційну адміністрацію Херсонської області.
- Андрій Деркач – очільник сумського осередку партії з 2020 року, колишній нардеп. У вересні 2022 року оголошений у розшук за держзраду та незаконне збагачення. За даними слідства, з 2019 по 2022 рік отримав 567 тис. дол. США від російських спецслужб за підривну діяльність проти України.
А судді хто?
За даними наших джерел у суді, всередині суддівської колегії щодо цієї справи відсутній консенсус. Двоє з п’яти суддів — Сергій Уханенко та Вікторія Мацедонська — нібито схиляються до скасування заборони на діяльність партії.
Уханенка було призначено до Верховного Суду у 2019 році, незважаючи на негативний висновок Громадської ради доброчесності. У висновку зазначалося, що у 2015 році він був учасником ДТП, внаслідок якого 65-річний пішохід отримав серйозні травми. Проте, незважаючи на тяжкість наслідків, кримінальне провадження не було відкрито, а винним у ДТП визнано самого пішохода.
Крім того, у деклараціях Уханенка не зазначено майно, яке, за даними Реєстру прав на нерухоме майно, належить його родині, що є порушенням антикорупційного законодавства. Також виникають питання щодо доходів його дружини, яка є адвокатом і має довіреності на представництво інтересів аж від 65 осіб. Та попри це, її доходи за кілька років складають лише близько 120 тис. грн, що викликає сумніви щодо їх реалістичності.
У 2019 році Уханенко також головував у справі, якою було дозволено проросійському політику Ренату Кузьміну балотуватись до Верховної Ради, незважаючи на відсутність п’ятирічного проживання в Україні.
Вікторія Мацедонська — постать із протилежним бекграундом. Під час Революції Гідності вона була єдиною суддею, яка відкрито виступила проти заборони протестів. За цю позицію у 2018 році отримала відзнаку «Честь тижня» від Фундації DEJURE. Її вважали прикладом незалежного судді, який не скорився політичному тиску. На конкурс до Верховного Суду вона пройшла без негативного висновку від Громадської ради доброчесності, чим вигідно відрізнялася від багатьох колег.
Контраст доволі болючий: суддя, яка свого часу захищала свободу протесту на Майдані, сьогодні, в умовах повномасштабної війни, фактично не заперечує проти повернення до політичного життя партії, чиї представники на окупованих територіях відкрито співпрацювали з ворогом.
ЇЇ-ї майновий стан — теж має викликати питання. Згідно з декларацією за 2024 рік, її родина володіє низкою об’єктів нерухомості ( квартири, земельні ділянки, будинок, автомобілі Audi Q2 та Jaguar XF), що може свідчити про рівень статків, не зовсім типових для публічного службовця.
Також відомо, що проти дій судді подано понад десять дисциплінарних скарг, які хоч і не є доказом вини, проте свідчать про наявність суттєвих претензій до її роботи.
Юридичні норми vs національна безпека
Історія з партією «Наш край» — це не лише юридичний прецедент, а й лакмусовий папірець для української державності в умовах війни. Заборона цієї партії не могла ґрунтувалася на припущеннях.
Відомо про десятки її представників, які свідомо обрали бік ворога, долучилися до окупаційних адміністрацій, працювали з ФСБ та фактично стали частиною російського механізму знищення української державності зсередини.
І попри це — у 2025 році в Україні все ще ведеться дискусія про можливість повернення такої політичної сили у правове поле, причому вищими судовими інстанціями.
Позиція суддів Мацедонської та Уханенка, які схиляються до скасування заборони, закономірно викликає питання. Не тільки з огляду на саму справу, а й через їхню особисту репутацію, пов’язану з попередніми сумнівними рішеннями, майновими деклараціями та зауваженнями від Громадської ради доброчесності. Можливо, кожен з цих фактів поодинці ще не є вироком, але в сукупності — це індикатор системної проблеми, яка дозволяє в українській судовій системі співіснувати з реальністю воєнного часу паралельній логіці «нейтральності» й формального підходу, де зрадники — не більше ніж статистика.
