Священник ПЦУ Максим Покидько, який служить в містечку на Чернігівщині, за сім кілометрів від кордону з Росією, розповів “Україні православній” про те, як із громадою пережив окупацію.
За словами настоятеля, на його парафії є люди, які жодного разу не були в Києві, але кілька разів були у Москві.
“Росія дбала про те, щоб прив’язати людей ментально. Не хочу повторювати оці маніпуляції, які десятиліттями відтворювалися. Власне, вони готувалися до війни і намагалися підготувати жителів. Мені деколи перелають записки за упокій або здоров’я воїнів ЗСУ, своїх дітей від жительок, які ходять в місцевий храм МП, бо їхній батюшка брати не хоче, а цей хай помолиться”, – розповів священник.
За його словами, коли на початку війни містечеком проїжджали росіяни або в ньому зупинялися, то він брав родину і виїжджав в одне дальнє село, де жив у неопалюваній хаті.
“Я знав про катування українського духовенства на Донбасі та Херсонщині. І розумів свої “перспективи”. Коли взнав, що вони виїхали, то приїжджав з родиною помитися та відігрітися.
Адміністрації окупантів в нашому містечку не було, то по неділях я завжди служив літургію і молебень за українську армію. Навіть коли росіяни ще були в області. У нашому храмі лунала молитва за ЗСУ, навіть коли Чернігівщина була в окупації.
Коли Чернігівщину звільнили і прийшли наші, то наш храм був першим, куди прийшли бійці”, – ділиться настоятель.
Він каже, що хоч Чернігівщину і зараз обстрілюють, він не планує звідти їхати.
“За півтори години до нашої розмови був обстріл. Але я не можу нікуди поїхати. Я тут кожен цвях знаю. Коли я приїхав сюди, то співав літургію сам. А сьогодні весь храм, десь тридцять людей співають літургію. А після служби співають «Боже, великий єдиний, нам Україну храни». Це моя громада. І мій храм. Ми будемо тут”, – ділиться отець Максим.
