Ще навесні 2022 року Львівський окружний адміністративний суд виніс рішення, яким заборонив ТОВ «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури”, керівником якої є 69-річний Ігор Гавришкевич, експлуатувати приміщення за адресою вул. Мучна 32 через порушення норм пожежної та техногенної безпеки. Натомість за прямими вказівками Ігора Гавришкевича третій рік і без того занедбані приміщення продовжують використовувати, наражаючи на ризик життя людей, які там працюють.
Про це повідомляє видання Leopolis.news
ТОВ «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» розташовано неподалік від центру Львова на вул. Мучна, 32. Керівником підприємства є Гавришкевич Ігор Степанович 1955 року народження, засновником– творча організація «Національна спілка художників України».
Територія Львівської фабрики – це доволі великий майновий комплекс, де розташовані різні будівлі. Здавалось би, локація – безкрайній простір для розвитку творчості: майстерень, мистецьких хабів та галерей. Так і було до 90-х років. З початку нульових творче середовище стрімко прийшло у занедбаний стан, та пікову безгосподарність зазнала зараз.
Раніше, надихаючий до творчих ідей простір, перетворився у мертвенну пустку, де підʼїзди поросли бурʼяном, а будівлі опшарпались. Зрозуміло, що така величезна ділянка потребує значних коштів та інвестицій для догляду, але ж не обійшлося без повної господарської байдужості керівника Гавришкевича.
Окрім занедбаної великої території, на жаль, є місце аварійним ситуаціям на кшталт недотримання пожежних та технічних норм. Відтак 2 червня 2021 року на території фабрики в результаті недотримання вимог пожежної безпеки сталася пожежа. На щастя, ніхто постраждав. Через півтора місяці Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області була проведена позапланова перевірка державного нагляду щодо дотримання ТОВ «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки у будівлях. За результатами цієї перевірки встановлено численні факти порушень.
У зв`язку з підтвердженням умов, за яких подальша експлуатація будівель фабрики несла ризик загрози життю та здоров`ю людей, Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області направило позов до суду для того, щоб зупинити функціонування цих будівель. У квітні 2022 року Львівський окружний адміністративний суд виніс рішення, яким суворо заборонив експлуатацію аварійних будівель до моменту повного усунення порушень вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки.
Але жодних заходів щодо усунення порушень так і не було вжито. Ні виклику служб, ні превентивних робіт із боку керівника Гавришкевича. Все як було в аварійній непридатності, так і залишилось. Натомість третій рік продовжується експлуатація аварійних будівель під прямим керівництвом Ігора Гавришкевича тими працівниками, які орендують залишки будівель більш-менш «цивілізованого» вигляду. Іншими словами, не просто повне ігнорування та саботаж рішення суду, а відверте наражання на небезпеку всіх, хто там перебуває.
Також епізодом невмілого господарювання та посадової халатності з боку Гавришкевича є його звільнення з музею «Личаківський цвинтар». Ігор Степанович 15 років обіймав посаду директора музею, і через непрофесійність довів майно підприємства до занедбаного стану та руйнації, за що і був звільнений. Новину про звільнення з «насидженого місця годівниці» сприйняв так близько, що дістав гіпертонічний криз і пішов судитись із Львівською міською радою за збереження «дорогої для себе посади», але безуспішно. Неспроможність Гавришкевича І.С. забезпечувати утримання майна підприємств у належному стані на цих прикладах в цілому підтверджує тезу про його непрофесійність та безгосподарність.
Варто зазначити цікавий факт, керівник Гавришкевич охоче виділяє кошти на юридичні послуги в одній із топових юридичних компаній – Адвокатське обʼєднання «Домінанта». Юридичні послуги на замовлення Гавришкевича полягають в тому, щоб оскаржити рішення Львівського окружного адміністративного суду та пролонгувати судову епопею. Процес судового оскарження так чи інакше дає змогу керівнику фабрики продовжувати експлуатацію аварійних будівель. Отже, кошти Гавришкевичем зухвало витрачаються на адвокатів і жодним чином не витрачаються на усунення порушень пожежної безпеки. Відкрита злочинна недбалість вуалюється розв’язанням судового спору.
Можна припустити, що функціонуюча фабрика з аварійними будівлями відіграє роль особистої «годівниці» Гавришкевича, оскільки інших причин повного саботажу рішення суду з його боку, ціною ризиків життям та здоровʼям людей, немає. Цинічність ситуації полягає в тому, що наражання працівників на небезпеку кожного дня це ніщо для Гавришкевича в порівнянні з тим, як залишки робіт на фабриці можна використати для власного збагачення. У підсумку, ні розвитку, ні прогресу, ні цеглини від господарювання горе-керівника. Скільки пожеж повинно трапитись ще, аби Гавришкевич отямився, питання залишається відкритим.
