У вирі триваючої війни з Росією, коли Україна веде запеклі бої на кількох фронтах, внутрішні політичні інтриги набувають особливого резонансу. Центральною фігурою останніх дискусій стала народна депутатка від фракції “Слуга народу” Мар’яна Безугла, яка привертає увагу своїми гострими заявами щодо керівництва Збройних Сил України.
Безугла, як член парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки, відзначилася критикою як колишнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, так і його наступника Олександра Сирського. Її риторика зосереджена на звинуваченнях у неефективності, корупції та політичній упередженості при кадрових призначеннях. Водночас, депутатка майже відверто просуває кандидатуру генерала Євгена Мойсюка на посаду головнокомандувача, підкреслюючи його досвід та професійні якості.
Однак, експерти та громадські діячі висловлюють занепокоєння щодо можливих особистих мотивів Безуглої. Зокрема, політолог Євген Магда зазначає: “Безугла діє деструктивно в умовах війни, в умовах, коли значна частина українського суспільства виснажена. Сумніви, які вона засіває, лягають на втому, роздратування, незадоволення, на те, що немає перемоги так швидко, як би хотілося. Це більше схоже на інформаційно-психологічну операцію в тилу українського суспільства. Агенти впливу існують у будь-якому суспільстві…”
Інформація про можливі близькі стосунки між Безуглою та Мойсюком ширяться політичними колами, підживлюючись їхніми частими спільними поїздками на фронт. Хоча офіційних підтверджень цих чуток немає, вони додають контексту до активної підтримки Безуглою кандидатури Мойсюка.
Волонтер Василіса Коваленко піднімає питання про те, хто саме надає Безуглій доступ до передової, враховуючи її напружені відносини з Сирським: “..а хто пустив Мар’яну на фронт, якщо з Сирським погані стосунки? Не той таки Євген Мойсюк, щодо якого вже був скандал, коли легендарний комбат «Купол» звинуватив його в тиску на себе через інтерв’ю Вашингтон Пост?” Ці слова натякають на складну мережу зв’язків та впливів у вищих ешелонах влади.
Аналітики також припускають, що вплив Безуглої не обмежується її зв’язками з Мойсюком. Її здатність отримувати дозволи на відвідування фронту та вільно висловлюватися про військові питання свідчить про можливу підтримку з боку інших високопоставлених осіб як у військових, так і в політичних колах.
Ситуація ускладнюється тим, що постійні зміни у вищому керівництві ЗСУ можуть серйозно підривати моральний дух військових та ефективність командування. В умовах війни, коли кожна година та кожне рішення можуть мати вирішальний вплив на хід бойових дій, стабільність керівництва є критично важливою.
Таким чином, заяви та дії Мар’яни Безуглої, особливо в контексті її можливих особистих зв’язків, викликають обґрунтовані питання щодо балансу між персональними амбіціями та національними інтересами. У час, коли Україна веде боротьбу за своє існування, суспільство очікує від політиків та посадовців максимальної прозорості та відданості загальнодержавним цілям, а не просуванню власних інтересів чи інтересів окремих осіб.
